Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

розібратися в таємницях тих перших двадцяти років Міського циклу. Кінкен та Гирло їй представили як доконаний факт, і її матінці роду теж, і поколінню перед тим, і ще давнішому.

У Гирлі не було Плази Статуй. Сто років тому це були напіврозвалені нетрі для людей, кубло зібраної звідусіль архітектури, і хепрійські домашні личинки нічого особливо й не зробили, окрім того, що вкрили зруйновані будинки цементом, навіки закріпивши їх на межі руйнування. Мешканки Гирла не були мисткинями чи власницями фруктових барів, керівницями груп чи старійшинами вуликів, чи продавчинями. Вони були голодні й мали сумнівну репутацію. Вони працювали на фабриках і в каналізації, продавалися кому завгодно, хто готовий був заплатити. Їхні сестри в Кінкені зневажали їх.

На закинутих вулицях Гирла розквітали дивні й небезпечні ідеї. У таємних залах зустрічалися маленькі групи радикалів. Месіанські культи обіцяли обраним спасіння.

Багато з перших біженців відвернулися від богів Веред Кай Нева, розгнівані, що ті не змогли захистити своїх послідовниць від Хижацтва. Але наступні покоління, не знаючи про природу трагедії, знову до них навернулися. За сотні років у старих майстернях і на покинутих танцмайданчиках постали храми. Але багато мешканок Гирла, збентежені й голодні, повернулися до розкольницьких богів.

У межах Гирла можна було знайти всі традиційні храми. Там поклонялися Дивовижній Матінці Роду і Слинній Мисткині. Добрій Годувальниці було присвячено храм у роздовбаній лікарні, а Сміливі Сестри захищали віруючих. Однак у хитких халабудах, що гнили біля промислових каналів, і в передніх кімнатах за темними вікнами молилися чужинським богам. Жриці присвячували себе служінню Електричному Дияволові чи Повітряному Косареві. Таємні групи піднімалися на дахи й співали гімни Крилосестрі, молячись про політ. А окремі відчайдушні душі — такі, як матінка роду Лін — присягали на вірність Комашиному Аспектові.

Якщо правильно транслітерувати мову хепрі на письмо Нового Кробузона, хемічно-аудіовізуальну суміш опису, відданості й святобливості, що являла собою ім’я божества, це можна було передати як Комаха / Аспект / (чоловічий рід) / (цілковито відданий). Але ті нечисленні люди, які знали про нього, називали його Комашиним Аспектом, і саме так Лін показувала його знаками Айзекові, коли розповідала про своє дитинство.

З шестирічного віку, коли вона розірвала кокон на тому, що раніше було її немовлячим головним хробаком і раптом перетворилося на головного жука, коли вона увірвалась у свідомість з мовою і мисленням, її мати вчила доньку, що вона пропаща. Згідно із похмурою доктриною Комашиного Аспекта, жінки хепрі були прокляті. Якась жахлива помилка першої жінки прирекла її доньок жити з тягарем сміховинних, повільних, незграбних двоногих тіл і розуму, що кишів непотрібними плутаними манівцями пам’яті. Жінка втратила притаманну комахам чистоту бога і чоловіче начало.

Матінка роду Лін (яка зневажала цю назву, вважаючи її негідною й претензійною) навчила Лін та її сестру по роду, що Комашиний Аспект був творцем усього живого, всемогутньою силою, котра знала лише голод і спрагу, і тічку, і задоволення. Він випорожнився всесвітом після того, як поглинув порожнечу в бездумному акті космічного творення, котрий був чистим і бездоганним тільки завдяки тому, що не мав мотиву чи задумів. Лін та її сестру по роду навчили поклонятися Йому з нажаханою пристрастю та зневажати свою самосвідомість і свої м’які тіла, позбавлені хітину.

Сестер також навчили поклонятися й слугувати своїм безмозким братам.

Згадуючи про ті часи, Лін вже не здригалась від огиди. У тих відлюдних парках Кінкена вона обережно відзначала, як у пам’яті крок за кроком постає минуле — це був поступовий акт згадування, що вимагав певної сміливості. Вона згадала, як згодом почала розуміти, що її життя не звичайне. У свої рідкісні походи на закупи вона з жахом бачила, як її посестри-хепрі ставляться до чоловічих особин із рутинною зневагою, як вони копають і душать півметрових комах. Вона згадувала несміливі розмови з іншими дітьми, котрі розповідали їй про життя сусідів; згадувала, як боялася використовувати мову, яку інстинктивно знала, мову, яка була в неї у крові, але яку матінка роду навчила її зневажати.

Лін пам’ятала, як приходила додому, в будинок, що кишів самцями хепрі, що смердів напівзогнилими овочами й фруктами й був засипаний органічними відходами, які пожирали чоловічі особини. Вона пам’ятала, як їй наказували мити блискучі панцирі її незліченних братів, згрібати їхні кізяки перед домашнім вівтарем, дозволяти їм заповзати на себе, щоб вони досліджували її тіло, як їм підказувала тупа цікавість. Вона пам’ятала нічні обговорення з сестрою по роду. Вони спілкувалися з допомогою крихітних хемічних цівок і тихого деренчливого шипіння — хепрійського аналога шепоту. Після цих теологічних дебатів її сестра по роду від неї відвернулася й так глибоко занурилась у віру в Комашиного Аспекта, що в своєму фанатизмі перевершила матір.

Лін виповнилося п’ятнадцять років, перш ніж вона змогла відкрито кинути виклик своїй матінці роду. Вона зробила це у спосіб, який тепер вважала проявом наївності й збентеження. Лін заявила, що її матір — єретичка і прокляла її в ім’я традиційного пантеону. Вона втекла від божевільного поклоніння Комашиному Аспектові, яке доводило аж до зречення самої себе. Лін покинула вузькі вулички Гирла й утекла до Кінкена.

Ось чому, вирішила вона, попри все своє подальше розчарування та зневагу і навіть ненависть, якась її частина буде завжди сприймати Кінкен як прихисток. Зараз її нудило від снобізму цієї замкнутої спільноти, але в момент утечі він п’янив її. Вона насолоджувалась пихатим осудом Гирла та з пристрасною радістю молилася Дивовижній Матінці Роду. Лін узяла собі нове хепрійське ім’я та — що було необхідно в Новому Кробузоні — людське ім’я. Вона виявила, що, на відміну від Гирла, у Кінкені система вуликів і груп виконувала роль складних, корисних мереж соціальних зв’язків. Її мати ніколи не говорила з нею про її народження чи раннє дитинство, тож Лін запозичила це в своєї першої подруги й казала, якщо хтось питав, що вона належить до вулика Червоне крило, групи Котячий череп.

Її подруга розповіла про секс для задоволення, навчила її насолоджуватися чутливим тілом, що починалося нижче шиї. Це був найскладніший, найбільш неймовірний перехід. Її тіло було джерелом сорому й огиди; займатися тим, що не мало жодної мети, окрім абсолютно фізичної насолоди, спершу викликало в неї відразу, потім жахало, і нарешті звільнило. До цього в неї був досвід лише головного сексу (на вимогу матері), коли вона непорушно й незручно сиділа, поки самець залазив на її голову і захоплено парувався у невдалих, на щастя, спробах розмноження.

З часом ненависть