Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Деміан підняв мене і переніс на ліжко. Швидко зняв з себе чоботи та бриджі і ліг поряд, накривши мої губи пекучим, жадібним поцілунком. Я відчувала його руки, що спускалися дедалі нижче. Щось не давало мені спокою, але я не могла зупинити його, як і зупинитися самій. Я обійняла його і притягла до себе. І якоїсь хвилини в мене знесло дах. Якесь дивне почуття розривало мене зсередини, божевільна енергія рвалася назовні.

Цього разу боляче зовсім не було. Було лише тепло, що розливалося по всьому тілу, після того, як світ вибухнув в моїх очах. А ще… були його очі. Переді мною. І нескінченність його поцілунків.

— Спи, моє кохання, набирайся сил, - почула я його шепіт. Я лежала біля нього, поклавши голову йому на груди. Його пальці перебирали моє волосся, лагідно торкалися моїх плечей, так солодко заколисуючи.

— Твої рани... я не завдала тобі болю? - встигла я запитати, перед тим як сон повністю зморив мене. Його відповідь я вже не почула. А коли прокинулась уранці, то була вже одна. На пом'ятій подушці лежала записка.

«Кохання моє, не хвилюйся. Я повернуся. Сподіваюся, що з добрими новинами. Але в королівському палаці тобі не місце. Навіть я не знаю, що чекає на мене там. Впевнений, що з тобою все буде гаразд. Тільки не знімай перстень. Прошу тебе. Поруч зі мною буде Хорт. Зі мною нічого вже не станеться і він не дасть мені знову пропасти.

Я дякую тобі за цю ніч. Я не знаю, що було в моєму минулому житті, але я відчуваю, що ніколи в житті я не відчував нічого подібного. Я кохаю тебе. Дуже сильно кохаю, Торі. Я обіцяю, що повернуся рівно за чотири дні. Дочекайся мене, кохання моє.

З любов'ю, твій чоловік Деміан».

Сонце яскраво заливало нашу спальню. Я лежала на ліжку з дурною і задоволеною усмішкою на обличчі, притискаючи до грудей його записку. Вперше в житті я повірила, що все буде гаразд. Те, що сталося цієї ночі, неможливо було підробити, зіграти або щось ще інше.

Я обов'язково тебе дочекаюсь Деміане, мій чоловік.