Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Коли втретє поспіль пройшла повз  ті двері,  що начебто  вели  до їдальні,  то зрозуміла, –  ходить по колу, і це при тому, що вона кілька разів  повертала   у різні коридори. 

Але вона й не сподівалася, що буде легко. Втім... 

Веда зупинилася. Вдень у їдальні було відчинено вікно. Звичайно, шансів мало, але треба використовувати будь-яку можливість.

Вона підійшла до дверей і побачила величезний іржавий замок. Смикнула. Замок вишкірився і заклацав гострими зубами.

– Придурок Гаял! – зневажливо скривилася Веда, – думає, що це страшно…

Згадала, чому   вчив її сьогодні вдень Х'ярго.

– Відкрийся! – владним  пошепком наказала вона, – відкрийся!

Замок затремтів, дужка повільно, зі скрипом почала висуватися з його утроби.

Веда нетерпляче зірвала його і ковзнула до їдальні. Ледве не скрикнула від радості, побачивши, що вікно, як і раніше, прочинене, але наступної миті підозра кольнула її в саме серце. Занадто гарно  все виходить. Невже вона так просто зможе покинути цей навіжений  будинок?

Особняк розташовувався на схилі пагорба, і вікно з боку їдальні виявилося досить високо над землею. Але Веду це анітрохи не збентежило. Тіло її було гнучким і слухняним, завдяки постійним заняттям боротьбою,  а м’язи сильними, тренованими.

Вона залізла на вікно, зісковзнула на інший бік, міцно вчепившись у виступи чорного, надтріснутого підвіконня і вперши ногу в стіну, примружившись, подивилася вниз, пристосовуючись, куди краще зістрибнути. 

Цієї миті дерево під її пальцями поповзло, розсипалося в потерть, опора зникла, і Веда полетіла вниз. Вона незграбно махнула рукою, намагаючись утриматися за кам'яну стіну, зачепила якийсь гострий штир, що стирчав з каміння і впала в чагарники кущів під стіною.

У першу мить ледь не заплакала від болю, але миттєво пересилила себе, схопилася на ноги і, кульгаючи, побігла у бік чорної алеї, що вела до воріт, затискаючи подолом куртки поранену долоню, щоб кров не лилася на землю і не залишала слідів.

Ворота зі страшним скрипом випустили її назовні. 

Веда втягла голову в плечі і злякано заплющила очі, а потім  повільно розплющила і уважно вдивилася в темряву. Вдалині мерехтіли вогні нічного міста.

Ні, через місто краще не йти. А може, піти геть тією стежкою, що веде лісом  повз  Гаяловського особняка? Потрібно якось потрапити до дороги, до того місця, де встановлено банер з назвою міста.

Веда перековтнула і розкрила долоню, роздивляючись рану. Але вся рука була в крові, як і поділ куртки... Треба б промити, перев'язати...

Вона почула якісь голоси вдалині, метнулася в тінь дерев, і з усіх ніг побігла  по стежці вперед. Їй було все одно куди, аби подалі. Рука розболілася так сильно, що хотілося просто впасти на землю і вмерти.