Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

– Порядок, череп міцний, житимеш.

– Ну дякую, – бурчу я.

Удар й справді вийшов не сильний, що дуже тішить.

– Аню, що мені робити?

– Що робити, що робити, – гмикає він, ополіскуючи вилку під струменем води, – збирати речі. Якщо все одно зібралася звільнятися, то непогано мати міцний тил.

– Але ж я його зовсім не знаю!

– От і дізнаєшся, – знизує плечима подруга.

Я втрачаю дар говорити. І далеко не відразу знаходжу його. Щоправда, через час збираюся видати гідну відповідь, як у двері хтось дзвонить.

Ми переглядаємось.

Я встаю, мимоволі смикаю коротенькі шортики. Проходжу в коридор, відчиняю двері та… бачу незнайомця.

– Ви хто?