Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Так, але все одно перевірив, як тривають пошуки…
– Я тебе здивую, але це більше не потрібно.
– Що? – затнувся хрипкий голос. – Чому?
– Вона в мене, – глухо повідомила сеньйора.
Цілковита тиша.
– Але як? – хрипкий голос.
– Я досі не можу повірити… – зашепотіла сеньйора. – Мартіне, вона як точна копія Беніти. Те саме обличчя, те саме волосся… І очі ті самі – занадто великі й блакитні. В усіх в роді Сандоваль такі очі…
– Ви впевнені?
– Так.
– А карта?
– Є, – навіть крізь шатро було чути, як уривчасто дихає сеньйора. – Я навіть не знаю, сміятись чи плакати… Бачить Альтарр, я стільки років чекала цієї миті!
– Але чому я не бачив наряд охоронців біля якогось шатра?
– Вона не знає.
– Що?! – приголомшений голос. – Ви її навіть не зв’язали?!
– Мартіне Монтерра, я схожа на бездушного ката? – виклично промовила Аннета Сандоваль. – Ти її навіть не бачив. Це просто юне та наївне дівчисько. Вона пухнаста і беззахисна, нічого не розуміє і нічого не знає про цей світ. Я можу присягнутись, що вона тільки кілька днів тому дізналась про своє походження і стрімголов кинулася шукати батьків. А ще її переслідували, і я тепер – її благородна рятівниця, – істеричний смішок. – О, ти б бачив, як вона стрибала… Це просто викапана Беніта: така ж відчайдушна і така ж безголова.
– І все-таки краще б зв’язали.
– Нікуди вона не втече, Мартіне. Я підняла на ноги усю охорону, та просто не хочу псувати їй життя зарання. Самій дивно, та я навіть не хочу її вбивати! Хай там як, а в нас тече однакова кров…
– Будьте пильні.
– І ти це кажеш мені? – пирхнула сеньйора. – Думаєш, за двадцять років пекельного страждання я нічого не навчилась? Та облишмо, бо сама Евельтера не розбереться у цих перипетіях життя! Як там справи з «правицею»?
– «Правиця руїни»? Божаться добудувати за два тижні, – відповів хрипкий голос. Моторошний якийсь голос. Аж до мурашок моторошний.
– Я просто не можу! – почулось істеричне хихотіння. – Ми стільки зусиль в неї вклали, стільки часу набирали майстрів… І тепер, коли вона майже збудована, вона вже непотрібна! Бо тепер у нас є карта.
– То мені посилати по картографа?
– Посилай! Посилай по картографа негайно! А ще краще – по цілу роту!
– Я чув, карта страшно зашифрована… Що буде, якщо всі уми королівства не зможуть її розшифрувати?
– Що ж, – хмикнула Аннета Сандоваль. – Тоді я візьму її і за шкірку притягну до того мерзотника, щоб він сам показав нам дорогу. А потім повбиваю всіх, – додала вона. – За надлишкові переживання.
– Я бачу, до Вас повернувся звичний настрій, – підмітив моторошний голос.
– Так, краще хай одразу розшифрують. Тоді я ще подумаю.
– Ви завжди славились своєю милосердністю.
– Шкода тільки, що наші друзі-партизани ніяк у це не повірять, Дайнерілл їх підвези… До речі, як там вони?
– Буквально кілька годин тому вийшли на слід. Можливо, уже завтра їх чекає великий сюрприз.
– Це добре. Дуже добре, – голос сеньйори помітно повеселішав. – Тоді все. З тебе картографи, координати і полк. Але картографи в першу чергу, – серйозно мовила вона. – І перевір охорону про всяк випадок.
– Буде зроблено, Ваша Сонцесяйносте, – відповів моторошний голос, і за мить усе стихло.
Тільки важкі кроки віддалялись від шатра, і тільки моє серце гупало, як грім. І тільки ледь чутний, тремтливий шепіт долинув з шатра, ніби марення:
– Я звільню тебе, Тавроне…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун», після закриття браузера.