Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

Він вскочив в машину слідом за мною.

— Вилізь звідси, Андрію, — я промовила, намагаючись стримати свої сльози, але голос тремтів від розпачу.

— Ні, — він рішуче відмовився. — Ми мусимо поговорити.

— Якщо ти не вийдеш, я все одно зараз поїду.

Він не здвинувся з місця, я втиснула педаль газу в підлогу, мотор заревів, машина зірвалася з місця. Пішов дощ. Великі краплі били по склу, немов сльози, які я більше не могла стримувати. Я не знала, куди їду, просто хотіла втекти.

— Зупинися, будь ласка, — благав Андрій, нахиляючись до мене. — Ми повинні це обговорити.

— Обговорити що? — крикнула я, не відриваючи погляду від дороги, де вода почала утворювати калюжі. — Твій зрадницький секс з моєю сестрою? Моя безплідність? Я повинна була тобі про це розповісти, але тепер це не має значення! Все зруйновано!

Він мовчав, але я бачила, як боляче йому слухати ці слова.

— Я... я не хотів, щоб так сталося, Юліано. Це була помилка... Величезна помилка...

— Помилка? — мій голос зривався. — Як можна назвати це помилкою? Ти зруйнував усе, що у нас було!

— Я знаю. Але ти повинна зрозуміти, я кохаю тебе. Це було один раз, я не знаю, що на мене найшло...

— Один раз? Ти думаєш, це щось змінює? Ти був зі мною шість років, Андрію! Ми виросли разом, планували життя разом, мріяли про дітей.  Це через те, що я безплідна, так? — вигукнула я, не відчуваючи вже нічого, крім пекучого болю. — Ти вирішив, що раз я не можу дати тобі дітей, то ти знайдеш собі когось іншого? Моя сестра, Андрію! Моя чортова сестра!

Андрій виглядав так, ніби ці слова його пронизали. Його обличчя стало білим, а руки почали тремтіти.

— Це не так, Юліано. Це сталося випадково, я не хотів... Я був розгублений, я не знав, що робити. Анжеліка була поруч, і...

— Ти повинен був говорити зі мною, — перервала я його, розуміючи, що нічого вже не зміниться. — Ми повинні були це обговорити. Але замість цього ти обрав легший шлях, ти зрадив мене. І не просто зрадив, а зрадив з нею!

— Я був злий, Юліано. Я сподівався, що коли ми одружимося, ти завагітнієш, а потім народиш дітей. І кинеш балет.

— Кину балет? — я відчула, як холодне розчарування пробирає мене наскрізь. — Ти хотів, щоб я залишила те, що люблю найбільше, заради чого я жила всі ці роки?

— Це не так просто, — Андрій відвів погляд, його голос звучав приглушено. — Я бачив, як ти гориш цим, але я хотів, щоб ти стала справжньою дружиною, щоб ми були родиною. Я думав, що коли в нас з'являться діти, ти зрозумієш, що балет більше не має для тебе того значення.

— Ти дійсно так думав? — я ледве стримувала гнів. — Ти думав, що я можу кинути те, заради чого працювала все життя, те, що давало мені сенс існування?

Він мовчав, і в цій тиші я зрозуміла, що наше кохання було приречене. Він ніколи не зрозуміє мене, а я не зможу зрозуміти його.

— Я хотів, щоб ти покохала мене, Юліано. По-справжньому, так, як я кохаю тебе!

— Я кохала тебе, Андрію! — вигукнула я, відчуваючи, як від гніву й розпачу сльози знову підступають до очей. — Я кохала тебе всі ці роки, я віддавала тобі себе всю, і ти це знаєш!

— Ні, Юліано, — Андрій похитав головою. — Тобі було комфортно зі мною, але я не був у тебе на першому місці. Ти завжди була захоплена балетом, своїми мріями, своїм життям. А я... я був лише частиною цього, але ніколи не твоїм пріоритетом.

— Що ти мелеш, Андрію? — я не могла повірити в те, що чую. — Ти звинувачуєш мене в тому, що я маю свою мрію, свою пристрасть? Ти хотів, щоб я відмовилася від усього, щоб бути лише з тобою? Чи, може, ти просто шукаєш виправдання своїй зраді?

— Ти завжди була поруч, але ніколи не була зі мною по-справжньому.

Дощ не просто посилювався, він перетворився на справжню бурю. Густі струмені води зливалися в суцільну стіну, майже нічого не було видно. Двірники не справлялися, розмазуючи воду по склу, а дорога під колесами стала слизькою і непередбачуваною. Ми мчали вперед, і я відчувала, як машина починає втрачати контроль.

— Зупинися!

Я відчайдушно тиснула на гальма, але машина тільки ревіла, її колеса ковзали по слизькій дорозі. Серце шалено закалатало в грудях.

— Зупинися! — знову пролунав його крик, цього разу майже зломлений від страху. — Ти що, хочеш убити нас?

— Я... я чомусь не можу, — пробурмотіла я, намагаючись зберегти спокій, хоча всередині все горіло від жаху. Руки ковзали по керму, намагаючись утримати машину на дорозі, але її все одно починає заносити. — Гальма не працюють!

Серце гучно билося в такт паніці, яка наростала з кожною секундою.

Потім крик Андрія і жахливий біль, який пронизав все моє тіло.