Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

лихо спіткало і наш рід. Моя мати дала батькові двох живих дітей, однак мала значно більше викиднів. Так тривало вже досить давно: діти або народжувались мертвими, або помирали невдовзі після народження. До Аґнеси у батька було дві дружини, та жодна не дала йому того, чого він хотів. Деколи рід необхідно розбавляти новою кров’ю. Батько, ясна річ, завжди був проти цього, твердячи, що нам не можна мішатися з усілякою потолоччю.

— Ну звісно, вищі та нижчі види, — сухо вставила Ноемі.

Вірджил усміхнувся:

— Точно. Він навіть завіз ґрунт з Англії — щоб умови тут були такі ж, як удома, і не було необхідності залучати місцевих. Але після того, що сталося, у цьому виникла необхідність — усе задля виживання роду.

— Тому вам і знадобилися Річард з Каталіною, — сказала Ноемі.

— Так. Та побачив би я першою тебе, моєю обраницею стала б саме ти. Ти здорова, молода, і тебе приймає Сутінь.

— Та й гроші мої тобі не завадять.

— Гадаю, це й так ясно. Ваша дурна революція з’їла наші статки, тож ми мусимо повернути їх. Як я вже казав, це справа виживання.

— Убивство — ось що це. Ви вбили усіх тих шахтарів. Наслали на них недугу, нічого не пояснили, а ваш лікар дав їм померти. І хлопця, якого покохала Рут, ви також убили. І вона вам за це помстилася.

— Це не дуже чемно з твого боку, Ноемі, — мовив він роздратовано, окидаючи її незрушним поглядом. Затим звернувся до Френсіса: — Я гадав, ти попрацював із нею.

— Ноемі більше не тікатиме, — відповів той, накриваючи її долоні своїми.

— Це вже успішний перший крок. Другим буде лист, який ти напишеш батьку і в якому попередиш його, що затримаєшся тут до Різдва — скласти Каталіні компанію. А після свят сповістиш його, що вийшла заміж і житимеш з нами.

— Батьку це не сподобається.

— Значить, доведеться написати ще кілька листів, щоб розвіяти його сумніви, — спокійно промовив Вірджил. — Чому б не почати з першого?

— Зараз?

— Так. Ходи сюди, — запросив він, поплескуючи по стільцю за столом.

Ноемі невпевнено підвелася і пересіла за стіл, на якому лежали наготовані аркуш і перо. Подивилася на письмове приладдя, але не торкнулася.

— Починай, — спонукав Вірджил.

— Я не знаю, що писати.

— Щось переконливе. Було б дуже прикро, якби, навіду­ючи нас, ваш татко зліг з невідомою хворобою, правда?

— Так, — шепнула вона.

Вірджил нахилився над нею, стискаючи плечі:

— В мавзолеї ще купа місця, а наш лікар, як ти могла помітити, не дуже здібний до лікування.

Відштовхнувши його руку, Ноемі заходилася писати. Вірджил відвернувся.

Коли закінчила і підписала, він став збоку, перечитав листа і ствердно кивнув.

— Тепер ти задоволений? — спитав Френсіс. — Вона зробила, що мала.

— Це ще далеко не все, — відказав Вірджил. — Флоренс по всьому дому шукає весільну сукню Рут. Нам потрібна весільна церемонія.

— Нащо? — спитала Ноемі. В роті у неї пересохло.

— Говард високо цінує деталі. Церемонії. Він таке любить.

— І хто її проведе?

— Батько. Він робив це й раніше.

— Отже, мене обвінчають у церкві Пресвятого Інцестного Гриба? — насмішкувато перепитала вона. — Сумніваюся, що такий обряд матиме юридичну силу.

— Хай це тебе не непокоїть, адже, як настане час, ми обов’язково звозимо тебе до магістрату.

— Атож, якщо настане.

Вірджил гахнув об стіл, сполошивши Ноемі. Пригадавши його силу, вона здригнулася. Він заніс її в будинок, як пір’їнку. І ось його величезна рука, здатна легко завдати чималої шкоди, лежала перед нею на столі.

— Тобі невимовно пощастило. Я вже казав батьку, що Френсіс може покласти тебе в ліжко і трахнути без усяких прелюдій, але йому, бачте, так не правильно — ти ж бо леді, зрештою. Тільки я тут не згоден. Леді не бувають розпусницями, а нам обом прекрасно відомо, що ти далеко не безневинне ягня.

— Не знаю…

— Усе ти знаєш.

Він злегка провів рукою по її волоссю, і навіть від цього найлегшого дотику вона затремтіла, а жилами її розтеклося темне, солодке відчуття — неначе п’єш шампанське великими ковтками, зовсім як у її снах. Відчувши суміш нестримних жаги і ненависті, вона захотіла вчепитися зубами йому в плече й підскочила, відгородившись від нього стільцем:

— Не треба!

— Чого не треба?

— Припини, — крикнув Френсіс, ставши біля Ноемі. Узяв її за руку, щоб заспокоїти, і поглядом нагадав про їхній план. Відтак повернувся до Вірджила і рішуче промовив: — Вона моя наречена. Май повагу.

Кузенові слова Вірджилу явно не сподобалися. Розтягнуті в уїдливій посмішці губи розтулилися, й Но­емі вже очікувала почути якийсь дошкульний коментар, бо такого він йому не пробачить, але чоловік здивував її, театрально скинувши руки, немов здаючись:

— Чи не вперше у житті ти показав, що маєш яйця. Гаразд. Я поводитимуся чемно. Але й вона мусить пильнувати язика і знати своє місце.

— Не переймайся. Пішли, — додав Френсіс і повів Ноемі з кабінету, прихопивши лампу. Тіні на стінах сколихнулися від її руху.

У коридорі повернувся до неї.

— Ти в порядку? — прошепотів іспанською.

Вона не відповіла. Натомість потягнула його коридором до однієї з порожніх кімнат, меблі в якій були накриті білими простирадлами. Стояло там і велике дзеркало від стелі до підлоги, верхній край якого прикрашали майстерно вирізьблені плоди, квіти і всюдисущий змій, на якого натрапляєш скрізь у цьому домі. При вигляді візерунка Ноемі раптово зупинилася, аж Френсіс із несподіванки врізався у неї, пробурмотівши вибачення.

— Ти казав, що запасеш для нас провізію, — сказала вона до нього, не зводячи очей зі страшного змія. — А як щодо зброї?

— Зброї?

— Так. Рушниць, пістолетів.

— Після випадку з Рут рушниць у домі не тримають. У дядька Говарда в кімнаті є пістолет, але я не зможу дістати його.

— Мусить же бути щось!

Така гарячковість вразила її саму, адже вона бачила у дзеркалі своє обличчя — на ньому відбилася тривога. Відвела погляд. Тремтячими руками вхопилася за спинку стільця, щоб не впасти.

— Ноемі? Що з тобою?

— Я не почуваюся в безпеці.

— Розу…

— Це якийсь фокус. Не знаю, як він це робить, але у присутності Вірджила я не почуваюсь собою, — урвала його вона, нервово прибираючи з обличчя пасмо волосся. — Так було від самого початку. Магнетизм. Каталіна казала, що в нього сильний магнетизм. Воно й не дивно. Але справа тут