Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

Підлітки впевненим кроком йшли тунелем, а Лера все ніяк не могла згадати, де могла чути про пароль «Сирена».

Коридор був один, і тягнувся у бік замку. Нарешті, попереду з'явилися такі ж сходи. Лера прочинила люк, щоб подивитися, що зовні. Від подиву у неї перехопило подих. Зараз вони були неподалік того місця, де знаходився вхід до шкільного підвалу.

Підвал дійсно був схожий на лабіринт нескінченних коридорів. Андрій зупинився біля однієї зі стін і постукав кілька разів. Кам'яна стіна поповзла убік.

— Прошу! — галантно простягнувши руку у бік входу, хлопчик пропустив усіх усередину. Перевіривши, як легко відкривається прохід, він пішов слідом.

З кожним новим поворотом бажання йти далі зникало. Попереду з'явився черговий прохід вирізаний у камені. Лера миттю подивилася на блідого, як смерть, Єгора. У цей момент він був із нею солідарний як ніколи. 

Андрій тепер ішов попереду. Здавалося, атмосфера підземелля на нього ніяк не вплинула. Коли Лера намагалася нагадати про драконів, він тільки відмахнувся та сказав:

— Якщо комусь страшно, може повертатись назад.

Лера пирхнула, але нічого не відповіла.

Ставало все холодніше. Вузькі коридори викликали напади клаустрофобії. Ноги робилися ватяними, серце стукало швидше, ніж звичайно. І, мабуть, ніхто не помітив, що температура у печері змінилася — стало спекотніше.

Лері було страшно йти далі, враховуючи, що вона знала, що десь попереду міг причаїтися величезний дракон. Але якщо вона все правильно зрозуміла, то дракон  друг Мерліна, отже, він не зробить їй нічого поганого.

Вплутуючись у цю аферу, Лера не встигла поцікавитися у дядька про його минуле, пов'язане з цією істотою. А раптом вони зовсім не друзі, а вороги? Адже недарма у вірші був рядок «Темряву дому навік не забуде. Дві сотні років тримає він кару…». Їй дуже не хотілося зустрітися з розлюченим драконом.

Нарешті попереду з'явилося світло, дорога тут закінчувалася. Вийшовши на майданчик перед урвищем, підлітки озирнулися. Це була величезна печера. Вона йшла далеко вглиб.

Лера, судомно проковтнувши слину, повільно підійшла до краю. Внизу була непроглядна темрява. Якоїсь миті їй здалося, що там щось заворушилося. І це щось побачило їх. Зойкнувши, дівчинка відбігла назад. І якраз вчасно. З прірви з'явилася величезна істота із зеленою лускою, великими очима, білими кігтями та шипами. Воно мало було схоже на драконів, яких Лера бачила на картинках. Більше — на величезну ящірку з крилами та трикутною мордою. Дракон заревів так сильно, що затремтіли стіни.

Вилаявшись, Лера зробила ще кілька кроків назад, мигцем побачивши, як перекосилися обличчя її приятелів. Після чергового рику  Єгор знепритомнів.

Зелений дракон зашелестів крилами та приземлився на майданчик перед прірвою. Звузивши очі, він обвів дітей поглядом.

— Що ви тут робите? — загарчав дракон.

Лера розгублено глипнула: вона його розуміє?

— Ви Хара? Я Лера Шліман — племінниця Мерліна! — говорячи це, Лера уважно стежила за поглядом дракона.

— Так! — лаконічно відповів він. — Навіщо тобі, племінниця Мерліна, приходити сюди? І хто ці діти?

Лера швидко озирнулася, вона ніколи раніше не чула подібну мову. Але добре розуміла, що каже дракон, та сама могла йому відповідати. 

— Вибачте, Харо! Це мої друзі! 

Лера намагалася зібрати в голові слова дракона і швидко перекласти їх хоча б англійською.

— Чому вони не підходять? — спитав дракон, вказавши мордою на Андрія та Єгора.

— Вони тебе бояться! — відповіла Лера. Дракон здивовано примружив очі.

— А ти, значить, не боїшся? Ти ж не познайомитись прийшла?

— Ми шукаємо амулет стихій, він має бути в цій печері! — дракон насупився і почав шкребти пазуром по каменю. — Це дуже важливо!

— Амулет потрібний не тобі, а твоєму другу! Чи не так? Але, на жаль, я засмучу тебе! Самого амулета немає! Він був розбитий кілька століть тому через одного нерозумного хлопчика та його неприємних сестричок! А ось один із його каменів я оберігаю, як ти й припустила, у цій печері! — Лера здивовано подивилася на дракона, адже той прочитав її думки. — Тут знаходиться лише один камінь!

— Вогонь.

— Так! Я довго чекав, коли хтось прийде підкоряти стихії! Камінь буде твоїм!

На кілька секунд у печері зависла тиша. А потім Хара різко розправив крила, піднявши стовп пилу. Дівчинка охнула, тільки зараз помітивши величезний хвіст із шипами.

 Десь поруч, розсікаючи повітря, просвистіла лапа дракона. Тієї ж миті вона зімкнулась на талії дівчинки. Лера скрикнула, коли лапа різко смикнулася, і вони відірвалися від землі.