Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

12.1

Спочатку їй стало моторошно від того, що чудовисько могло розчавити її або скинути в прірву.

— Ле-ра! — обличчя Андрія перекосилося від жаху, коли він побачив, що дракон схопив їхню супутницю.

— Тримайся міцніше! — проревів дракон.

Говорити це загалом було не обов'язково,  лапа з кігтями міцно тримала дівчинку, тож випасти вона ніяк не могла.

Дракон рвучко полетів униз, а потім так само несподівано вирівняв політ. Поки вони летіли, Лера встигла отямитися від шоку та трохи оглянути печеру. Дівчинка почала хвилюватися, адже дракон продовжував летіти далі. Просити повернути її на землю було марно, дракон міг послухатися і просто скинути її в прірву.

Лера намагалася не думати про погане. Про те, що вона може стати вечерею, що даремно все це затіяла і що Андрій точно не вартий таких жертв.

Нарешті дракон почав знижуватися, і вона побачила великий виступ. Біля самого майданчика він розтиснув лапу, і Лера скотилася на землю. Скребучи кігтями по камінню, дракон приземлився поруч і склав обидва крила.

Лера обережно подивилася вниз з виступу, там панувала суцільна темрява. На мить їй здалося, що в глибині щось засвітилося. Трохи пізніше вона змогла розглянути ґрати, що розділяли її та якесь червоне світло. Видовище було моторошне.

— А що там унизу? — спитала вона.

— Поки тобі краще не знати! — відповів дракон.

Лера відвела погляд від дракона і подивилася на кам'яну стіну. Нічим не примітна, цілком собі звичайна стіна, якби не одне «але» — на рівні її очей вирізали знак у вигляді грецької літери дельта.

Торкнувшись холодної стіни, Лера провела пальцем по різьбленні. Цей символ вона вже бачила. Постукавши рукою по каменю, дівчинка почула лункий звук — усередині було порожньо.

— Це ж вогонь? — показала Лера на символ. Тепер було зрозуміло, що за стіною є схованка. — Як її відкрити?

Хара глибоко зітхнув.

— З чим ти прийшла сюди: з добром чи злом? Навіщо тобі потрібний цей камінь?

Леру трохи збентежило питання.

– Я хочу допомогти другові дізнатися правду про батька!

— Навіщо тобі допомагати другові, якщо він не хоче допомагати тобі? — прочитав її думки дракон.

— Тому, що я хочу з ним потоваришувати! Андрію дуже потрібний цей амулет!

Пролунав тріск, і камінь, що закривав схованку, відкотився убік. Перед дівчинкою постала невелика ніша. У ній лежав яскраво-червоний камінь, укладений у мідний обідок із мотузкою замість ланцюжка. Усередині каменю танцювали язики полум'я.

Обережно взявши його правою рукою, Лера витягла камінь із ніші та поспішно наділа на шию.

  — Треба повертатися! — поквапив її дракон.

Тільки зараз вона згадала про Андрія та Єгора, які не знають, що з нею трапилося. Андрій, мабуть, подумав, що дракон її з'їв. Чомусь при цих думках на її губах виникла зловтішна посмішка: «Нехай трохи похвилюється…»

Вона була рада, що знайшла один з каменів.

Коли Лера та дракон знову опинилися на виході з тунелю, Хара її відпустив. Вона була відсутня хвилин десять. Лера відразу ж знайшла очима Андрія, який намагався привести до тями Єгора.

— Більше не треба сюди приходити, племінниця Мерліна! Тут небезпечно! — нахилив голову дракон і, розправивши крила, знову зник у темряві.

Лера одразу ж побігла до друзів.

— Ти що, з глузду з'їхала? Що це було?! — важко дихаючи, спитав Андрій. Лері здавалося, що її наскрізь пропалюють поглядом.

— Ти ж розумів, про що він каже!

— Ні! Окрім гарчання він, здається, нічого не видавав! Куди ти поділася?

Лера зняла з шиї кулон і показала його Андрію.

— Це один із каменів амулету — вогонь!

Далі вона докладно описала все, що розповідав Хара. Вилаявшись, Андрій припинив спроби допомогти другові очухатися.

— Ну, що тепер з ним робити?! Я з тобою! Я найхоробріший у родині! — передражнив Єгора Андрій.

— У нього шок! Я вас попереджала! — Лера опустилася на підлогу. — У мене ідея! Потрібно тільки перенести Єгора назад у будинок, він прокинеться і, можливо, навіть не згадає, що було!

Закотивши очі, Андрій погодився. Далі перебувати в лігві нехай навіть миролюбного дракона йому не хотілося. Зваливши на плече друга, він, крехчучи, пішов до виходу. Лера намагалася допомогти хоч чимось.

Всю дорогу вони майже не розмовляли. Через новий вантаж їм доводилося зупинятися кожні п'ять хвилин.

Прикривши двері, підлітки вибралися з підвалу. Пересувалися вони дуже обережно, щоби не зіткнутися з охороною. 

З люком довелося попрацювати. Щоб Єгора можна було опустити в підземний прохід, туди треба було спуститися спочатку комусь одному.

Опинившись нарешті в будинку номер 7, вони полегшено зітхнули. Лера тільки зараз подивилася на себе: джинси та футболка брудні та порвані, на нозі з’явився свіжий поріз. Акуратно зачесане волосся тепер вибилося і скидалося на пташине гніздо. Вона була впевнена, що завтра болітиме все тіло після польоту в пазурах дракона та транспортування непритомного тіла однокурсника додому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍