Читати книгу - "Таємниця катакомб"

Ніби боявся, що запитання може виманити когось з темряви. Або щось.

КОГОСЬ чи ЩОСЬ, з чим він зовсім не бажав зустрітися.

Роберт завмер. Довго так стояв.

Прислухався.

Звук пропав.

Дихання поступово вирівнялося. Звісно ж, він тут сам. Звісно ж, тут нікого немає. Це лише його уява. І все ж хлопцеві здавалося, ніби він потрапив до якогось кошмару. Ніби він — головна дійова особа у фільмі жахів.

«Треба повертатися нагору», — подумав він.

Роберт обернувся, вдивляючись у пітьму. Увімкнув ліхтарик і освітив тунель. Якщо ХТОСЬ справді за ним скрадався, то він стоятиме саме там. За його спиною.

А може, за закрутом тунелю?

Припини, Роберте! Не будь таким трясогузом!

Наперекір страхові, він змусив себе рушити назад, до сходів.

Тіні зникали в темряві. І оживали, щойно він умикав ліхтар. Шугали стінами. Примарні. Ніби тіні неіснуючих з’яв. Тіні КОГОСЬ. Або ЧОГОСЬ.

Роберт вимкнув ліхтарик. Уявив ожилих мерців, які, похитуючись, сунули на нього з простягненими руками. Знову ввімкнув світло. Щоб повернути реальність.

Роберт рушив далі на обм’яклих ногах. Промінь ліхтарика прорізав темряву. Коліна підгиналися. Жорства скрипіла під підошвами. Сніп світла стрибав стінами й стелею. Роззявлені черепи померлих витріщалися на нього з кам’яних ніш, де їх поклали для вічного спочинку ще в сиву давнину. Хлопець уникав дивитися на них. Уникав зустрітися поглядом з порожніми очницями. Йому здавалося, наче мерці тоді теж дивитимуться на нього.

IV

Потрапивши до ще однієї зали, Роберт зупинився і роззирнувся навколо. Він не впізнавав цього місця. Зала розділялася на два тунелі: один — ліворуч, другий — праворуч. Треба було вибирати.

«Праворуч, — подумав Роберт. — Я цілком певний, що прийшов саме з цього тунелю».

А якщо ні?

Роберт сторожко ступив кілька кроків коридором.

На стіні він побачив ще один дивний символ. Йому стало моторошно. Око і хрест. Чим так стривожив його цей знак?

Хлопець знову дістав із кишені мобільник і сфотографував малюнок.

«Ось іще один загадковий символ», — подумав він і рушив далі.

Це ж цією дорогою він прийшов? Чи ні? З кожним кроком у його душу закрадався дедалі більший сумнів. Він не впізнавав місць. І тільки дійшовши до вогких кам’яних сходів, які стрімко вели донизу, упевнився у своїх сумнівах. Бо точно ніякими сходами не піднімався. Він заблукав.

Роберт повернув назад.

Велетенський щур шмигнув просто в нього під ногами. Хлопчик скрикнув. Ні, він не боявся щурів. Як можна боятися щурів, маючи вдома улюблене звірятко — хом’ячка! А його найближчий друг, Свейн, тримав щурика у клітці у своїй кімнаті.

І все ж мимоволі зупинився, щоб віддихатися. Надто несподіваною була поява гризуна.

Щур… Ясно тепер…. Це, мабуть, щурі видавали оті дивні звуки.

Роберт аж усміхнувся від полегші.

Щурі!

Роберт повів променем ліхтаря по стінах і помітив ще один малюнок.

Риба.

Мама розповідала, що ранні християни використовували зображення риби як свій таємний символ. Роберт провів пучками пальців по викарбуваних лініях і подумав: Майже дві тисячі років хтось стояв ось тут, на цьому місці, де зараз стою я, і вишкрябував ось цю рибу на цій стіні. А тепер я проводжу пальцем по його малюнку.

Під зображенням Роберт завважив напис. Спробував прочитати. Але нічого не зрозумів. Текст, мабуть, писаний латиною. Чи зуміли б археологи перекласти напис? Може, тут ідеться про щось важливе? Щось, що змінило історію світу? Ото була б новина! Він знову потягнувся за телефоном і сфотографував малюнок.

ФАКТИ ПРО СИМВОЛИ

Символ — це знак, який має певне значення. Норвезький прапор, скажімо, символізує Норвегію. Риба символізує Ісуса Христа. Коли християнство ще тільки зароджувалося, риба була таємним знаком християн Рима. Чому саме риба? Дехто вважає, що старогрецьке слово «риба» — IXθYΣ — розшифровується як: 'Іnσоϋς Хριστός, θεοΰ Υιός, Σωτήρ — Норвезькою: Ісус Христос, Син Божий, Спаситель.

V

Довелося визнати: він заблукав. Уявлення не мав, куди потрапив. Здавалось, ніби зникли всі входи й виходи з катакомб, залишилися тільки безкінечні коридори й поховальні зали.

Крок за кроком просувався він кам’яними тунелями, попід арками порталів, через підземні кімнати з високими склепіннями.

Хіба я не був уже тут раніше? Невже я ходжу колами?

За наступним закрутом тунель знову роздвоювався.

Лише тепер Роберт збагнув, навіщо археологи й спелеологи, спускаючись у незнайоме підземелля, носять зі собою великі мотки мотуззя. Щоб знайти шлях назад.

Роберт освітив долівку перед собою.

І раптом побачив їх!

Сліди ніг…

Залишені його ж кросівками.

А поряд інші сліди.

Більші. Чіткіші.

Ніби хтось ішов за ним назирці.

Охоплений панікою, Роберт посвітив ліхтариком на всі боки. А потім вимкнув світло. Безпросвітна темрява робила його невидимим.

Хлопчик завмер. Намагався затримати подих. Але не зумів. Серце гупало в грудях. Він напружено дослухався.

Думай, Роберте, думай!

Легко сказати! Думки сплутались у голові.

Мусить бути якесь пояснення!

Роберт зосередився. Дві пари слідів. Це могло означати, що хтось шпигував за ним. Але… могло бути й таке, що це він сам ступав поряд з відбитками підошов археологів.

Цілком вірогідне припущення, хіба ні?

Роберт увімкнув ліхтарик.

Перед очима шаснула тінь.

Роберт аж гикнув з несподіванки. Повернув ліхтарик у бік зниклої тіні — углиб тунелю. Нікого. Руки йому тремтіли. Промінь світла дрібно дрижав.

Здалося. Просто здалося.

А ще, можливо, світло ліхтарика, потрапляючи на нерівні стіни, створювало тіні та ілюзію руху.

Хлопчик несміло рушив уперед. Позаду нього зашаруділа жорства. Роберт різко зупинився. Гарячково світив в усі закутки.

Нікого.

Вийняв з кишені мобільник. Зв’язку не було. Звісно ж, не було…

І що мене занесло в ці катакомби?

Чому не спробував серйозно поговорити з мамою про коптський хрест? Спокійно й виважено. Так, щоб вона йому повірила. Але ж ні… Конче треба було попертися у підземелля!

VI

Роберт рушив далі. У роті пересохло. Язик прилипав до піднебіння з чудним цмоканням.

«Варто було взяти з собою пляшку води», — запізно похопився він.

Роберт думав про маму. Люба, найдорожча мама, яка завжди хвилювалася й турбувалася, чи йому добре. Іноді його дратувала її надмірна увага. Чи все гаразд у школі? У футбольній команді? Чи не зіпсувалися його стосунки з друзями? Чи нічого його не діймає? «Ти мусиш просто поговорити зі мною, якби в тебе з’явилися якісь проблеми». Бувало, йому хотілося закричати: «Та все в мене добре!!!» Навіть якщо добре не було. Лиш би вона дала йому спокій…

За наступним закрутом