Читати книгу - "Присмак волі"

168
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 199
Перейти на сторінку:
до храму, щоб опівночі почути бажані слова з вуст священика, який правив службу: «Христос Воскресє! Христос Воскресє! Христос Воскресє!» Ці троєкратно повторені слова полинуть над усім православним світом. Де б не була в цей час християнська душа — в дикому степу, в полоні татарському чи в турецькій неволі — всі свято вірили: «Воістину Воскресє!» Малограмотний люд Малоросії і в Запорожжі був досить набожним, при всій своїй простоті та безграмотності свято вірував у Христа і всіма силами боровся з гонителями своєї віри — ляхами: не хотіла православна душа до ксьондзів!

Після Великодня полетіли дні один за одним, теплішало в природі, ясніші були і думки змужнілих хлопців. Життя поступово відкривало перед хлопчаками навколишній світ, і вже кожен із них міг би відповісти на багато запитань. Наближалися зелені свята — Трійця, і на цей рік навчання закінчувалося. Андрій уже нетерпляче чекав приїзду батька.

Федір приїхав за хлопцями увечері та ночував при монастирі.

Зібравши нехитрі пожитки, зі сходом сонця вирушили до рідної домівки. Коні, наче знали, що їдуть додому з дорогими гостями, весело помахували пишними хвостами і швидко бігли по дорозі. Батько Федір не встиг і роздивитися Андрійка за дорожніми клопотами, тож зараз весело поглядав на хлопців та розпитував їх про науку в Самарському монастирі. Так, це були вже не ті підлітки, яких майже рік тому привіз здобувати знання. Андрій підріс, і очі стали замисленими, а над очима брови зійшлися густим пушком. Дивись, пушок уже й над верхньою губою пробивається. А голос, голос переливається, як весняний струмок, наповнений водою. Хлопець розпитує про всіх парубоцьким басом, а радіє ще по-дитячому, катаючись від сміху по розісланому сіні.

Дуже засмутила Андрія звістка про те, що взимку траплялися набіги на зимівники і багато люду забрано у неволю, їхнє село витримало напад,, бо встигли піднятись до бою, щоправда, дехто із селян поклав голову за свою землю, дружину, дітей.

Дорога була довгою, і батько розповідав, що татари у гонитві за наживою надалі стають усе підступнішими та хитрішими. Тому, хоч і є кордони запорожців, та ворог проривається і бере в полон людей, спалює зимівники, руйнує церкви, а худобу, яку не можуть забрати із собою, татари забивають. Від цих вістей Андрійкові вже хотілося відразу стати дорослим, мужнім та сильним, і його душа прагнула перемоги над підлим ворогом. Ще в дорозі стали забуватися безтурботні дні навчання, хотілося додому. Хвилювання за рідних бентежило хлопця, і м’язи його парубоцького тіла тремтіли від бажання боротьби за своїх рідних.

Сонце ще припікало, та вечір уже був недалечко, коли показалися знайомі пагорби з перелісками. Андрій з Тимком, зіскочивши з воза, навпростець, переганяючи один одного, побігли до свого села, що манило їх передчуттям зустрічі з рідними, домашнім затишком та смачними стравами. Андрій забіг на подвір’я і на мить зупинився: хата стояла, а господарських будівель майже не було, валялись обгорілі колоди та дошки, корівка сиротливо стояла, прив’язана просто неба до частоколу. Тільки Орлик виглядав добре і, побачивши Андрія, радісно заіржав. Кінь грайливо тупцяв на місці, переступаючи з ноги на ногу. Хлопець підскочив до нього й обійняв тугу шию свого улюбленця.

Віз наближався до зимівника. Андрій кинувся відчиняти ворота. Почувши форкання коней та скрипіння воріт, у двір висипала вся рідня. Андрій кинувся до матері, яка летіла до нього, розпростерши руки, немов лелека до свого пташеняти. Пригорнувши Андрійка до серця, ненька цілувала його голову, очі, щічки, а він не міг промовити ані слова, тільки пригортався до матері, і тепла хмарка радощів заполонила груди. Ще мати не відпустила Андрія, а брат та сестричка вже тягли його до себе, смикаючи за поли каптана, і верещали від радості.

Через деякий час уся сім’я вже сиділа за вечерею, а поївши, слухала розповіді Андрія про школярство, про життя у Самарському монастирі, про друзів, яких він зустрів за цей час. Розповівши про своє життя-буття, Андрій став розпитувати батька про те, що сталося декілька місяців тому.

Миколка з Галинкою полізли на піч, а батько з тугою в голосі став розповідати. Після різдвяних свят ударили сильні морози і вся земля укрилась шаром снігу. Про напади взимку кочовиків раніше вже чули, але чомусь людям не вірилось, що в це чарівне біле свято природи нагряне біда в подобі зухвалих татар. У цей день собаки та домашня худоба поводили себе якось стривожено. І не даремно... Тільки поселяни зібрались іти до церкви, бо ж була неділя, як разом по всьому селі загавкали собаки, неспокійно зафоркали коні. Федір, як староста села, кинув клич жителям зимівника озброїтись, а чоловікам зібратися коло церкви. Тільки-но це зробили, яку село вскочили верхові татари, стали все крушити на своєму шляху. Вони вривалися в оселі, виганяли людей на вулицю. Хто молодший, того арканили і тягнули за село до свого табору, а немічних і тих, хто чинив опір, убивали на місці. Після деякої розгубленості селяни оговтались і почали рубатися з нападниками, та так піддали їм жару, що декілька десятків тіл уже валялись по селу, а татарські коні, які втратили своїх вершників, носилися селом, не знаючи, куди їм подітися.

Відбивши перший напад, селяни вже хотіли переслідувати нападників, та в зимівник з гиканням увірвалася друга зграя татар. Їм назустріч уже мчали верхові селяни з шаблями, що не знали жалості до ворогів. Проте сили були нерівними, і поки місцеві рубалися з татарами в одному місці, то в іншому нападники поспішно хапали людей, худобу, інше майно, а будівлі підпалювали. За короткий час одна половина села вже палахкотіла вогнем, але ті, хто вирвався з пазурів ворога, бігли до майдану, де їхні односельці завзято били ворога.

Батько з декількома вершниками помчав до свого зимівника і встиг відбити напад на сім’ю, та худобу врятувати не зміг. Хлів уже горів, і ніяк було підступитися, аби загасити його...

Слухаючи розповідь Федора, мати плакала, а малі сиділи на печі, затамувавши подих. З тяжкими думами всі пішли відпочивати.

1 ... 5 6 7 ... 199
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Присмак волі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Присмак волі"