Читати книгу - "Перелітні птахи"

б їх аж тоді, як вони опинилися б на місці: море світла хлюпнуло б їй межи очі, аж вона скрикнула б… Як би то було чудово!

Однак Цар Навуходоносор вівся якось дивно. Скоро вони опинилися коло мосту, що вів до центру, він раптом повернув назад, а потім рушив ще в інший бік. Звісно, є багато місць, де можна розважитись, на кожній вулиці якийсь заклад вабить тебе повеселитися. Треба тільки вибрати найкращий, щоб потім не жалкувати. Сам він залюбки пішов би поблукати містом, сходив би його вздовж і впоперек, але з дамою прр таке годі було й думати. А тим часом він чекав, що йому сяйне якась щаслива ідея, хитра вигадка, що врятувала б нинішній вечір, як бувало сотні разів досі. Отже, треба було протягти час, і Цар Навуходоносор кружляв, як шкіпер зі своїм судном у морі, дожидаючи, поки прибуде лоцман.

Та Мальвіна вже щось запідозрила й сказала здивовано:

— Мені здається, що ми кружляємо на одному місці.

— Треба найперше подумати про голку й нитку, — сердито буркнув Цар Навуходоносор. — Джентльмен повинен…

Мальвіна пригорнулась йому до руки й довірливо позирнула на нього, вражена його сердитим тоном. І Цареві Навуходоносорові стало соромно, він відчув себе відповідальним за цю істоту, що йшла поруч нього, сподіваючися на веселий _вечір. Вона чудово знала, що в нього нема жадного ере, але просто сліпо вірила в його спритність. І вона не помилилася б за нормальних обставин: Цар Навуходоносор був не така людина, аби не вигадати чогось, коли йшлося про веселу розвагу. Горе тільки, що саме тепер його залишила геніальність, він не помічав ані сліду тієї спритності, що так часто заміняла йому в житті готові гроші.

— Ми могли б піти в «Карафку» й потанцювати, — зніяковіло сказав він. — Тільки туди нам не прошмигнути.

Він гірко відчував, що йому бракує найголовнішого. Місць, де можна розважитись, є скільки завгодно, та що з того, коли йому до них не доступитися! Він ніколи не розумів правдивої ціни грошам, але тепер начебто збагнув: принаймні добре було б їх мати, коли тобі зраджує спритність.

Трохи засмучені, вони пішли на вал і сіли на лавку. Сонце стояло навзаході, день кінчався, дихаючи над містом пурпуровою імлою; вона стелилася попід деревами на валу, мов надмір випарів з теплого, напоєного щастям світу. Неподалік зграйка дітей, узявшись за руки, танцювала й приспівувала, а в кінці вулиці полум’яніла золотом баня Спаської церкви. В таку годину неможливо було сумувати, і поступово вони, розмовляючи про всячину, забули про свої злигодні. Вечір наділив і їм трохи своєї пишноти, вселив у душу злагоду, вони трохи журно дивились на сонце, що байдуже сідало дедалі нижче, — як на щось надто велике аби його можна було трохи затримати. Та поки ще воно сіло, багряне сяйво залило дахи, поцілувало їхні понурі обличчя, й вони ще раз спалахнули запаморочливою сподіванкою. Так ясно ще їхні очі, мабуть, ніколи не світилися: в них відбилося полум’я веселих променів, що справляли над містом свою оргію. Звідти спливало на них щось невимовне, якесь неспізнане щастя — і сповнювало їхні змучені серця натугою.

Мальвіна вмовила одну дівчинку скочити додому по голку й нитки, тоді заходилась опоряджати свого великого, чудового чоловіка. Зграйка дітей оточила їх і зацікавлено стежила за роботою. Цар Навуходоносор простягся на лавці, щоб Мальвіні зручніше було шити, й обертався так, аби дірка випадала зверху. Він перекидався, мов зманіжене цуценя, жартував із себе й сипав приповідками, звеселяючи дітвору. Мальвіна, хоч уже смеркало, спритно орудувала голкою, і незабаром усе було готове.

— Ну от, — мовила вона, переможно заглядаючи йому в очі, — останню перепону усунено.

А Цар Навуходоносор знову відчув себе мізерним і безпорадним. Не залишилося вже більше ніякої відмовки! За тим пильним шиттям на нього також чатувала таємна надія, бо навіщо ж тоді причепурюватися? Мала ж бути якась причина! А тепер та надія лопнула просто перед очима, відслоняючи мізерність чоловіка, що втратив уже свою спритність.

Цар Навуходоносор і далі вірив у себе, ця віра була ніби гігантськими залишками його мрії, яку він хотів сьогодні здійснити: не більше й не менше, як вернути собі молодість, за вечір зробити довколосвітню мандрівку в мініатюрі! Це ж просто дрібничка для того, хто обійшов три частини світу без гроша в кишені й зазнав усього, що може дати життя! І от усе скінчи-лося найбанальнішим чином: вій опинився на мілині, не маючи нещасних п’ятдесяти ере заплатити за вхід на танці!

Звісно, завше можна розважитись і без грошей: навіть найгірший голодранець знайде серед своїх знайомих когось, хто заплатить за нього. Мальвіна, ніби мимохідь, теж натякнула на таку можливість — адже жінки тільки й на те існують, щоб їх хтось утримував. Та Цар Навуходоносор був не з тих, що живуть на чужий кошт; він сам волів грати ролю багатія, який вернувся з Америки. І нині він пішов до міста не на те, щоб напитися, а щоб ще раз побувати в тих місцях, де він гуляв замолоду; якщо там із ним більше не хочуть знатися, то він скаже «годі» і вернеться до притулку. Але вилизувати тарілки після бенкету він не хоче, хай лижуть ті, хто ніколи не був на бенкеті.

— Крім того, є ще певні обов’язки перед товаришами з притулку, яких я, так би мовити, репрезентую, — сказав він голосно, бо таке вже й жінка могла втямити. — Але ти можеш піти сама, пані! З своєю вродою ти завше знайдеш собі кавалера!

Однак Мальвіна ще міцніше вчепилася йому в руку й заявила, що, крім нього, їй ніхто не потрібен, вона хоче бути тільки з ним. Інша річ, як його немає.

— Саме це я й сподівався почути від тебе, — зворушено відповів Цар Навуходоносор. — Бувши тобою, я б їеж так відповів.

Мальвіна вислухала його похвалу з мужньою усмішкою, а тоді раптом заплакала. Безглуздо розпустила сльози, наче це вперше її підмануло життя. Цар Навуходоносор не став її втішати, тільки мовчки обняв за шию. Прихилившись до його плеча, вона, плачучи, заснула.

Було вже темно, нічні тіні позалягали під деревами, а вздовж вулиці один