Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Нансена. Між торосами знову майнуло жовтаве хутро. Услід йому кипулася постать людини з розтріпаним чубом. Щоб позбутися впертого переслідувача, ведмідь ускочив до великої промоїни, пірнув і почав спокійно плавати. Чи ж міг він, бідолаха, передбачити, що мисливець, який переслідував його, з розгону стрибне на крижину посеред озерця? Вона різко захиталася під вагою людини. Ледве втримавши рівновагу, Фрітьоф з жахом побачив, що ведмідь повернувся. Мабуть, вирішив розправитися з цим дивним створінням, яке насмілилось ганятися за ним — царем Арктики. Вузький білий лоб висунувся з води, чорні очиці люто подивилися вгору, величезні білі лапи вже дряпали пазурами край крижини. Нансен притиснув рушницю до стегна і, не цілячись, вистрілив. Куля влучила.

— Це йому пощастило, — говорили заздрісники.

— Одчайдушний, загине колись марно від ведмежої лапи, — додавали обережніші, яким було жаль хлопця.

— Він добре знає, що робить. Має хлопець клей в голові, нічого не вчинить, не подумавши, — мовив нарешті боцман, хоча довго не міг забути Нансенові своєї ганебної поразки в «лисячому капкані».

Розділ п'ятий
ЩО РОБИВ ФРІТЬОФ У НЕАПОЛІ?

Жоден з полярних моряків «Вікінга» не впізнав би Нансена кількома місяцями пізніше. Невелика, притемнена зала заставлена високими, до самої стелі, книжковими шафами та столами, на яких було повно пробірок і слоїків з різними видами фауни. Юнак, який ще недавно, перескакуючи з крижини на крижину, ганявся серед сліпучо-білого простору за ведмедем, тепер цілими днями, майже не рухаючись, сидів над мікроскопом. Задуха кабінету замість крижаного вітру, що шмагав в обличчя, тиша замість розміреного плюскоту хвиль і шерхоту налягаючої на борт криги. Але Фрітьоф і тут умів бути щасливим. Із звичним для нього запалом він узявся за дослідницьку лабораторну роботу. Перед ним поставали все нові й нові питання, на які він невтомно шукав відповіді.

Після повернення з північної подорожі Нансен був удостоєний великої честі — його запросили працювати до Природничого музею в Бергені. Незабаром він опублікував цікаву працю про мікроскопічних паразитів, що живуть у нутрощах тюленів.

З такою самою пристрастю, з якою під час рейсу вивчав утворення криги і полював, досліджував він тепер під мікроскопом невидимі неозброєним оком малесенькі організми. Та досить було йому відвести від скелець втомлені тривалою працею очі, як перед ним поставала незабутня гра світла на гранях льодових брил, що пливли за течіями по океану. Часом йому здавалося, що він знову на повні груди вдихає морозне повітря. Тоді, не зважаючи на ущипливі слова колег, що використовували будь-яку можливість розважитись у цьому невеликому, тихому місті, Фрітьоф хапав лижі і, всунувши до кишені кусень черствого хліба чи пачку сухарів, тікав у гори. Тої їжі йому вистачало на дводенну прогулянку по безлюдних, диких, засипаних снігом горах. Він знав, що неодмінно десь найде якусь мисливську чи пастушу хатку, в якій зможе переспати, а що трохи зголодніє, то, на його думку, це тільки сприяє гарному настрою.

— Відлюдько, — скаржилися співробітниці, котрих гарний молодик ніколи не запрошував на свої самотні прогулянки.

— Не кажіть, він просто чарівний, тільки йому подобається самотність, — боронили Фрітьофа приятелі.

І ті, і другі мали рацію. Товариський і веселий, Фрітьоф оберігав, проте, свою самотність. Вона давала йому можливість обдумувати все, що його хвилювало. Чи не тоді й вирішив юнак присвятити себе дослідженню полярних обширів? А може, просто обмірковував, як втілити свої нові ідеї у наукові праці? Ніхто не міг би дати відповіді на ці запитання.

На той час один італійський біолог винайшов спосіб забарвлення нервових волокон, щоб їх краще й докладніше можна було розгледіти під мікроскопом. Науковий світ, як то часто буває, сприйняв цей винахід з недовірою і великими застереженнями. Нансен не поділяв цієї думки. Всяка нова ідея, кожне удосконалення надили його й захоплювали.

Він поклав собі будь-що поїхати до Італії і там під керівництвом винахідника навчитися працювати за новим методом. Намір похвальний, однак де дістати для цього кошти? Ні Нансен, ні бергенський музей не мали потрібної суми. Але завжди сповнений ідей Фрітьоф уже не міг відступитися від задуманого. За наукову працю його нагороджено золотою медаллю, і ось він запропонував відлити цю медаль з бронзи, а золото використати для його поїздки в Італію. Нікому доти й на думку таке не спадало. Одні обурювалися зухвалістю молодика, для якого пе було «нічого святого», інші охоче пристали на його пропозицію.

Влітку 1886 року Фрітьоф був уже в Італії, в оточенні, про яке не смів і мріяти. Відкрита нещодавно в Неаполі Міжнародна біологічна станція зібрала молодих науковців мало не з усієї Європи. Умови праці були чудові. Просторі, прекрасно оснащені наукові кабінети, багата бібліотека, а в темних підземних галереях знаменитого акваріума — сотні цікавих глибоководних істот майже з усіх морів і океанів усіх широт світу.

Фрітьоф мов зачарований годинами вдивлявся у прозорі скляні стіни, за якими мінилися веселковими барвами створіння найдивовижніших форм. Тут поліп із дзьобом папуги витягував хвилясті губчасті плечі з присосками на кінцях за якимсь крабом, що безпорадно рачкував назад. Там потворні риби з величезними пащами і наїжаченими великими гострими шпичаками-лускою жадібно пожирали своїх менших сестер і, ще не встигнувши перетравити їх, самі ставали здобиччю якогось ворога. Між пурпуровими плямами морських зірок шмигали слизькі чорні стрічки — отруйні мурени, яких стародавні римляни годували м'ясом невільників. Раптом за скляною стіною акваріума вибухав клубок чорної рідини: це вирушала на полювання, огортаючи свої жертви «димовою завісою», сепія. Тут риби-пили, риби-неони з очима, як ліхтарі, там риби з отруйними хвостами — таємничий і чарівливий живий світ морських глибин.

Нансен жадібно вбирав нові враження. Він перший сідав за мікроскоп і останній залишав кабінет. Недоїдав, та й недосипав, бо як же тут можна було думати про сон?

Жовтуватий димок в'ється над кратером Везувію, велике кружало