Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

в ній святих мучеників. І коли виведені були святі із темниці, сказав до них цар: "Чи бачите піч оцю, це задля вас уготовано її?" Блаженний же Акиндин мовив: "Більше тобі піч уготована в геєні вогенній, щоб у ній із тезоіменитими тобі бісами спалений був навіки". Цар же із гнівом рече: "Чи ж я біс є?" Відповів святий: "І діла твої, і ім'я твоє біса із тебе показує, чиниш-бо по-бісівському, і ім'я твоє зветься "цар бісам", і добре тебе назвала мати твоя Саворієм, бо бісам ти спільником є". Цар же до наближених каже: "Просіть матір мою, хай прийде до мене сюди". Коли ж прийшла мати його, встав із престолу свого і честь віддав, посадивши її поблизу себе, та й мовив: "Скажи мені, мати моя, що це в мене за ім'я?" Відповіла мати: "Діда свого ім'я маєш, дід-бо твій Саворієм називався, то й тобі дали ім'я Саворій". Цар же показав пальцем на святих і рече: "А ці беззаконні кажуть, що бісівське у мене ім'я". Мати його на те посміялася, уже-бо вірила у Христа, але таїлася перед лихим сином своїм. Побачив цар, що мати сміється, збісився ярісно і, кинувшись на неї, почав по лиці бити її. Вона ж бо, тікаючи, схопилася за ноги святих мучеників і, плачучи, сказала: "Спасіть старість мою, раби Христові, бачу-бо, що не тільки іменем, але самою істотою біса й сатану цього окаянного я народила!" Побачив цар, що й матір його вірить у Христа, осудив її зі святими мучениками вкинути в огненну піч. А ще від наближених воїнів повірило числом двадцять і вісім, і всі із Акиндином, і Пигасієм, і Анемподистом, та з блаженною матір'ю царевою були вкинені в піч і у вогні, молячись, віддали Богові святі душі свої. Достойні ж бачили лик святих ангелів, котрі співали охрест печі й приймали душі святих, і добропахтіння невимовне відходило від мученичих тіл. Коли ж погасла піч, і цар відійшов до палацу, і всі розійшлися, деякі із вірних, прийшовши до печі, знайшли тіла святих цілими й неушкодженими від вогню, тож, узявши їх, поховали чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, славленого навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного отця Маркіяна, котрий був із Кира, він усе полишив Бога ради й пішов у пустелю і, малу хлівину зробивши, зачинився у ній та й жив у пості та молитвах. Цей ніколи не палив свічі вночі, щоб почитати книгу, але завше божественне світло йому сяяло. Якось змія великого, що до хлівини його приповз, хресним знаменням та подухом умертвив; багатьом же був у користь і, добре Богові пригодивши, помер. А вмираючи, заповів учневі своєму Євсевію, щоб у таємному місці його поховав, бо довідався, що багато хто приготував ковчеги, і церкви збудував, і змагався щодо нього, бажаючи кожен із них взяти його тіло після смерті.

Місяця листопада в 3-ій день

Страждання святих мучеників єпископа Акепсима, Йосипа-пресвітера та Аїтала-диякона

У країнах персидських, у місті, названому Наєсон, був благочестивий єпископ на ім'я Акепсим, цей від юності віку свого, всілякі чесноти проходячи, аж до старості непорочно зберіг життя і, маючи вісімдесят років од свого народження, не знеміг од труду, а чинив подвига великим постом, та молитвами, та належними турботами про вручене йому стадо; і ще більшого виказав подвига при кончині своїй, коли мужньо постав, аж до крові, за Господа свого, за нього й душу свою після тяжких і довгих мук старанно поклав. А перед мученичим подвигом своїм за кілька років таке мав про страждання своє пророцтво. Якось, коли лежав у домі своєму, хлопець його, наповнившись духа пророчого, поцілував його в голову і сказав: "Блаженна є голова оця, що за Христа прийме мучення!" Він же порадів на проречення оте і сказав: "Буде мені, о дитино, за словом твоїм!"

Сидів на той час біля Акепсима один улюблений його друг, єпископ ближнього міста, та й почув слівце оте, що хлопець прорік. Усміхнувся та й сказав до хлопця: "Скажи мені, о дитино, чи знаєш що про нас?" Богонатхненний же хлопець відповів: "Ти не маєш уздріти міста свого, але, повертаючись до нього, в дорозі, в селі Єтрадан, помреш". І збулося пророцтво хлопця того на обох єпископів: той-бо помер дорогою в названому селі, Акепсимова ж голова сподобилася мученичого вінця.

Злочестивий цар персидський Саворій підняв у землі своїй велике гоніння на християн і в самий день спасительних страстей Христових послав у всі краї своєї області таке повеління, щоб усі, хто сповідував Христа, були побиті по всій Персиді. У той час велику множність християн у містах та селах було нещадно побито від нечестивих, найбільше ярились на них жерці та волхви, старатливо шукаючи тих, що ховалися, витягували їх із домів і з потаєнних місць та й люто умертвляли. Інші ж із вірних самі себе передавали в їхні руки і щиросердно проливали кров свою; багато було убито за Христа і в палатах царських, із ними і Азадис-євнух, якого цар вельми любив, забитий був як істинний Ісуса Христа раб і сповідник імені Його пресвятого. Довідався-бо цар про смерть улюбленого свого євнуха Азадиса, пожалів вельми про нього і те народне вбивство припинив, тільки вождів та вчителів віри християнської повелів шукати на смерть. Це повеління цареве розголошено було повсюди, начальники волхвів та жерців проходили Персиду із дбанням, шукаючи єпископів та священиків християнських і всіляко їх погубляючи. У той час і святий Акепсим-єпископ схоплений був. Коли ж ті, що схопили його, вели його із дому, один із домашніх приступив близько до святого і шепнув на вухо: "Заповідай щось про дім свій". Він-бо, рукою на дім показуючи, мовив: "Це вже не мій дім, я ж бо, не гаючись, піду до горнього дому".

Коли ж був у місті Арвил, привели його до князя волхвів, ім'я якому Адрах, і запитав князь святого Акепсима: "Хто ти є?" Він-бо велеголосно ісповідав себе, що християнин. Князь же мовить до нього: "Чи правду про тебе говорять, що не слухаєш царського повеління і проповідуєш єдиного Бога?" Святий же безбоязно відповів: "Усе, що про нас чув ти, істинне є, єдиного проповідую Бога і тим, що приходять до мене, раджу, щоб пізнали Його, і хай вірують у Нього зі мною". Князь же рече: "Ми чули про тебе, що премудрий більше інших, тепер же бачимо, що нічим не