Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

ліпший ти від немисленних дітей: що це за премудрість противитися царському повелінню і не кланятися пресвітлому Сонцю та Вогню, їм-бо сам цар поклоняється". Святий же відповів: "І цар ваш і ви із ним вельми збезуміли, бо, полишивши Творця, поклоняєтеся сотвореному". Князь же із гнівом рече: "Чи нас називаєш безумними, котрі пошановують таку стихію і поклоняються всеоживлюючому і преосвічувальному Сонцю? О брехливий старче! Ти ж бо є сам безумний воістину, і коли не повинуєшся царевому повелінню, то не збавить тебе старість твоя від тяжких мук, ані розіп'ятий Бог твій не візьме тебе із рук наших". Святий же мовив: "Хай загородяться тобі мерзенні вуста, що огуджують Бога мого! О нечестивий, що бажаєш загрозами своїми застрашити мене, щоб відступив од отчих переказів, яких у юності навчився і з ними дочекався цієї сивини. Хоча й похваляєшся на мене у гордості своїй, що не збавить мене старість ані Бог мій од ваших рук, одначе не зміню ліпшого на гірше, яка-бо мені користь є на малії оті дні від рук ваших вільним бути, адже невдовзі і без вас візьметься із мене загальний борг смертного єства. Не поклонюся Сонцю ані не пошаную Вогню, щоб ніхто не посміявся з моєї старості, аби ніхто не заговорив, що ліпше люблю своє життя; ще більше люблю Бога мого — не продам таких благ небесних за короткотривале життя".

І тоді повелів волхв простягти старого на землю голого і палицею сукуватою бити його міцно, і битий був по всьому тілу аж так, що земля кров'ю його обагрилася. Після ж довгого биття знову перед собою поставив його мучитель і каже: "Акепсиме, де є Бог твій, якому кланяєшся, хай прийде нині і нехай забере тебе від рук моїх!" Відповів святий: "О пребеззаконниче! Бог мій скрізь є, небо й землю наповнює і силу має забрати мене із рук твоїх, але я Його Благість не про це молю, щоб мене від мучительства твого збавив, але хай подасть мені терпіння у муках, щоб я, коли до кінця перетерплю, улучив вінця життя. Ти ж піднявся на Бога живого, земля ти і попіл, за що достойний ти муки та смерті, воістину достойний — хай же в тому згориш вогні, якому тепер, як Богу, поклоняєшся, щоб той бог твій палив тебе навіки!" Князь же волхвів, те почувши, роз'ярився гнівом і звелів святого, тяжкими обклавши залізами, зачинити у в'язниці.

Назавтра схоплений був пресвітер Йосип, котрий мав літ сімдесят, також і Аїтал-диякон, обидва мужі правдиві і святі, їхня-бо ревність до Бога була як ревність Іллі-пророка, і зовнішність їхня чесна, і слово їхнє, як меч надвабіч гострий, сікло безбожних. Вони приведені були перед нечестивого волхва, він-бо на них подивився гордим оком та й рече: "О роде загублений! Пощо, простих обходячи людей, зваблюєте їх ученням вашим неправедним?" Відповіда пресвітер: "Не зваблюємо людей, але від зваби відвертаємо до істинного Бога, що є Господь і Творець сонця та вогню і всіх видимих та невидимих істот, і не неправедне наше вчення, оскільки воно про єдиного праведного Бога". Волхв же мовить: "Яке вчення праведне є: чи те, що його тримається цар та всі його воєводи, чи те, якого слухають люди прості та знедолені, убогі і які ніщо є, як оце й ви?" Відповідає пресвітер: "Прості та знедолені є люди у світі цьому, бо не в душешкідливих багатствах та гордості життя, але в убогості та смиренні нашому доброзволить наш Господь, через це багато із нас самохітно убогими та смиренними є, роздавши маєтки свої в руки бідних, за що сподіваємося сторицею від Господа нашого прийняти; і коли б управлялися у збиранні багатства, то, власними працюючи руками, більше збагатилися б за тебе, що нічого не робиш, тільки чужі поїдаєш праці та маєтки інших забираєш, кривдячи убогих людей. Нам же належить від праці нашої і самим у мирі живитися, і більш немічну братію годувати, знаємо-бо, що багатим у Небесне Царство шлях є незручний, а ті, котрі хочуть багатіти, впадають у напасті". Волхв же, зупиняючи бесіду його, мовить: "Покинь довгу свою брехню і поклонись вогню та сонцю". Відповідає пресвітер: "Не сподівайся ніколи побачити мене, що чинитиму беззаконну волю вашу, не покину-бо Того, хто сотворив вогонь та сонце, ані поклонюся сотвореному". Волхв же, почувши це, повелів святого Йосипа-пресвітера, оголивши, розтягти і різками колючого дерева, що мало гілки свої, як терен гострий, бити аж доти, доки вся шкіра його здерлася і плоть од кісток відпала. Святий-бо, весь бувши в крові, закричав: "Дякую тобі, Господи, Боже мій, що доброзволив мені бути омитому у крові моїй од гріхів моїх". Після ж довгого биття зв'язаний був святий двома залізними ланцюгами і вкинутий до темниці до святого Акепсима, де один одному давали болістям своїм відраду, втішаючи себе навзаєм надією милості Божої.

Коли пресвітера відведено було до темниці, залишився Аїтал-диякон перед князем волхвів, стоячи зв'язаний. На нього-бо позирнув волхв і каже: "А ти що скажеш: чи виконаєш повеління царське, чи поклонишся великому Сонцю і чи спробуєш крові жертвенної, щоб збавитися від належного тобі зла, чи пробудеш жорстокий і непокірний, як інші?" Святий же диякон відповів: "Твоїх поганих сивин є це діло, щоб пити кров і замість Бога мати те, що від Бога створено. Я ж не буду такий сліпий душевними очима, як ти, і не пошаную створене більше, ніж Творця". Тоді мучитель повелів зв'язати руки його під коліна і, палицю велику крізь зв'язані руки вклавши, повелів воїнам наскакувати на нього й ногами його тусати, також різками колючими нещадно бити. Отож ті воїни, що наскакували на нього, побили йому суглоби, а ті, що били різками, обдерли плоть його. Він же, терплячи доблесно, сказав до волхва: "Веселишся, мучителю, бачачи плоть людську розтерзану, як веселиться пес чи ворон, бачачи трупа і насититись ним бажаючи. Одначе знай, нечестивцю, що ні у що ставлю ці муки". Волхв же, ще більше роз'ятрившись, сильніше повелів бити святого, доки не зламалися кістки його і відпала від кісток плоть. Тоді перестали бити й понесли до темниці, — не міг-бо нітрохи ступити від виразок лютих, — і, принісши, мов якийсь лантух, кинули до двох перших страждальців.

Минуло п'ять днів, поведені були святі із темниці на місце, що називалося Рай, де був храм бога Вогню, якого нечестиві перси пошановують, там князь волхвів сів на судищі і рече до святих: "Скажіте мені швидко,