Читати книгу - "В пошуках правди, Кетрін Огневич"

Оллі

Знайти гриль-бар, в якому працював мій молодший брат, виявилося вже не таким складним завданням. Дякувати богу, на мене ніхто не звертав уваги, коли я зайшла всередину і попрямувала до бару. Там я й побачила Оллі. Виглядав він зовсім інакше – колись світле волосся хлопця було наразі насиченого чорного кольору, з’явився пірсинг якого раніше не було, та й сам він був доволі блідим. Одним словом… Змінився.

Затамувавши подих, я наблизилась до бару, досі ховаючи обличчя під каптуром свого худі. Я страшенно нервувала і не хотіла його налякати. Втім, перш ніж я встигла бодай щось сказати, його замінив інший хлопець, а Оллі вже попрямував до виходу.

– Вітаю. Що будете замовляти? – запитав мене бармен, а я в той час дивилася на двері, за яким сховався мій брат.

– Я буду ром з колою. Якщо можна, щоб льоду було не дуже багато.

– Добре, за хвилину ваше замовлення буде готове. Поки що можете розрахуватися. Готівка чи оплата карткою?

- Готівкою, - сказала я у відповідь, а потім дістала гроші з кишені та віддала потрібну суму. Як же мені потрапити до кімнати персоналу? Адже Оллі був саме там. Але от проблема – я не працівник й мене туди ніхто не пустить…

– Ваше замовлення, місс, – невдовзі сказав хлопець та поставив переді мною келих з напоєм.

– Скажіть, той хлопець, що був тут перед вами… Де я можу його знайти? – вирішила я таки запитати бармена, адже часом ці хлопці бувають дуже балакучими.

– Оллі? А нащо він вам? – одразу поцікавився хлопець і я подумки ляснула себе по лобі. Логічно, що про це запитають. Адже ніхто просто так нікого не шукає в таких місцях.

– Ми давні знайомі. Я… Якийсь час я жила в іншому місті і ось якраз випала така можливість приїхати сюди, навідати близьких. Ось і подумала, що зможу з ним побачитися.

– Давні знайомі, кажете?

– Так. Знаємо один одного з дитинства.

Ну, по факту це правда…

– Що ж, тоді можете знайти його з іншої сторони закладу, де в нас пожежний вихід. Він якраз пішов на обід. Закладаюся, що хлопець як завжди піде на перекур.

Перекур? У сенсі? Оллі ж не бавиться цигарками! Чи… Чи все ж таки бавиться?

– Що ж, дякую. Сподіваюсь, що знайду його там, – подякувала я хлопцеві, зробила пару ковтків свого  напою та попрямувала до виходу. Опинившись на вулиці, я почала шукати той самий пожежний вихід, про який казав бармен. Довелося трохи поблукати, щоб обійти будівлю, але зрештою я таки його знайшла. І Оллі дійсно був саме там. Проте, наблизившись до хлопця, я відчула доволі дивний запах. І нагадував він те, про що мені навіть не хотілося думати. Тому подолавши відстань, я вихопила з рук Оллі трубку і кинула її кудись вбік.

– Серйозно? Травка? Я гадала, тобі не спаде на думку бавитися наркотиками, Олівере Блек! – мій голос тремтів від люті, оскільки я була дуже-дуже зла на свого брата. Він повільно підіймає голову і дивиться на мене.

– Лялечко, між іншим, я заплатив немало грошей за цей косяк! А ти його взяла й викинула. Зіпсувала весь кайф. І до того ж, маю питання. Звідки знаєш моє ім’я? Ти часом  не та краля, з якою я зависав вчора вночі?

Я трохи очманіла від таких слів Оллі. Адже він ніколи не дозволяв собі такого тону, розмовляючи з дівчатами. Хлопець завжди був привітливим та добрим. А зараз я наче дивилася на незнайомця… Отже, Піт казав правду. Оллі дійсно змінився.

– По-перше, я не одна з твоїх подружок, щоб зі мною так розмовляти. По-друге, якого біса? А як же обіцянка «ніяких наркотиків, я пристойний хлопець», га?

Хлопець одразу підвівся і наблизився до мене. Я знала, що він навряд чи бачить моє обличчя, бо я досі не зняла каптура. Проте, мені хотілося хоч трохи його до тями привести, перш ніж шокувати своєю появою за такий довгий час.

– Звідки тобі це відомо? – Його голос раптом став таким злим, що на мить мені стало трохи лячно. Таким я Оллі бачила доволі рідко, адже в моїй пам’яті він завжди був добрим. Розізлити його було вкрай важко. А навіть якщо таке й відбувалося, то тільки в тих випадках, коли він сперечався з Пітом, коли той дражнив мене.

– Бо ти сам мені про це казав, Оллі, – сказала я у відповідь, а потім трохи відкинула каптур, щоб він зміг побачити моє обличчя. Оллі збліднів, навіть зробив кілька кроків назад.

– Трясця..! Це неможливо… Я що, так об довбався, що в мене знову галюцинації?

Від його слів мені стало так сумно. Адже він гадав, що все це не по-справжньому… Тому я зробила крок вперед і доторкнулася до його обличчя.

– Мені шкода, Оллі. Я не знала, що мене не було так довго... Не знала, поки місіс Санчес не розповіла мені, який сьогодні день, як тільки я знову повернулася на Землю. Я одразу пішла додому, але там нікого не було… Але мені дійсно шкода, що вам з Пітом довелося пройти через все це. Якби ж я тільки знала, що час в Лліріані пливе інакше, то повернулася б значно раніше. Але в мене не було такої можливості, Оллі. І саме про це я жалкую… Проте ні, в тебе нема галюцинацій. Я дійсно тут, поруч з тобою, Оллі.

Поки я говорила все це, по моїх щоках текли сльози. Як і в брата. На мить мені здалося, що він досі вагається, чи це все дійсно відбувається насправді, чи ні. Але потім я раптово опинилася в його обіймах. Таких теплих і таких міцних. Не знаю, скільки ми так стояли і мовчки плакали, як маленькі діти. Проте, зрештою, Оллі трохи прийшов до тями.

– Це справді ти, Кес? Ти… Ти не плід моєї уяви? – тихо запитав Оллі, натомість я його луснула кулаком по спині, від чого він одразу здригнувся.

– Досі вважаєш, що я плід твоєї уяви? Ти забув про свою обіцянку, Оллі!

І знаєте, що він зробив? Цей поганець почав сміятися!

– Дідько, це точно по-справжньому! Адже ти колись обіцяла дати мені стусана, якщо я навіть подумаю про це. А тепер так і сталося, і ти дійсно це зробила. До речі, доволі добряче ще так врізала.

– І я з радістю зроблю це ще раз!

Я як раз збиралася втілити свою загрозу, як раптом обійми брата стали ще міцнішими.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍