Читати книгу - "Есміна. Некромантка для слідчого , Юлія Богута"

Часу на роздуми було обмаль, тому я направила суцільний потік сирої магії, щоб втримати примару на місці, та видала перше, що спало на думку:

— "Живим — живе, а мертвим — час,
Нехай вони пройдуть повз нас!
Заснуть навіки поміж фраз,
Без болю, жалю та образ".

— Це ще що…? — почав було Лоріан, почувши мій крик, але запнувся та перевів погляд на свої ноги. В його смарагдових очах читалося усвідомлення, але було занадто пізно.

В небі прогриміло. Кілька блискавок вдарилось об воду, засліплюючи мої очі. Пей Волш розвіявся в кроці від слідчого, ніби нічого не відбулося. А я світилася ніби фіолетова лампочка і була б не проти розвіяти ще когось разом з Волшом, на тому ж самому місці. Мені хотілося битись головою об стіну, бо після такого способу розвіювання, духа вже ніхто не міг прикликати. Він знаходив спокій і більше нічого не пам'ятав зі свого минулого життя. А через дурість Рейна я мало того, що стерла духа, так ще й зірвала ліміт своєї клятої унікальної магії.

— Що це було...? — запитав чоловік, все ще оглядаючись по сторонах в пошуках слідів примари. — Ви...розвіяли його? Віршами?

— Краще б я вас розвіяла, — буркнула, ховаючи зап'ястя під пальцями. В'язи на ньому стали нестерпно пекти і я поспішила до берега, аби занурити долоню у воду. Допомагало так собі, але мене гріла надія, що в сумці лежало зілля. 

— Що з вами? — почулося за моєю спиною. Лоріан присів поруч і став дивитися, як все моє передпліччя з татуюванням вкривалося бузковим магічним вогнем. — Що відбувається?

— Ви колись чули, що не можна підходити до некроманта, котрий працює? — поставила риторичне питання, зціпивши від болю зуби. Вільною рукою я спробувала намацати пляшечку, але згадала, що залишила її у відділку. Чудово, Есміно! Молодець! Так тримати!

— Некроманти ж не працюють через контури, — впевнено мовив чоловік, а я мало не закричала від цієї дурної впевненості. — Я ніколи не бачив, щоб вони користувалися ними.

— Тепер побачили. І мало не стали прихистком для скаженого духа. Сподобалось? — сил терпіти ще довше не було, тому я витягнула руку із крижаної води та піднялася з місця. — Більше ніколи не робіть цього.

— Стійте, — чоловік хотів було схопити мене за руку, але в останню мить стримався. — Що з вашим передпліччям?

— Нічого, що б ви могли виправити, — відрізала. — Тіло містера Волша нехай везуть відразу у відділок. Духа там більше немає. Він чистий.

 Я розлючено пішла вздовж берегу до дороги, не чекаючи якоїсь відповіді. Потрібно було якомога швидше випити зілля мертвих. Таке собі рішення, але кращого виходу все одно не було. Магія завжди брала ціну. А магія таких, як я — просто знущалася.

__________________________________________

Як ви сьогодні? Зі святами вас. Нехай у вашому житті буде менше пришиблених і більше живих людей. Дякую, що залишаєте коментарі. Це справді дуже важливо