Читати книгу - "Уява або життя, Madlen Rivalle"

Дівчина не хотіла бути грубою, тому просто продовжила прямувати додому.

Що нового? – запитав Ентоні. Він був на рік її старшим, тому їх навчальні предмети не перетиналися. Нічого особливого. Дівчата з мого класу жваво обговорювали хлопців та стосунки, нічого не змінилося, – посміхнулась Ленз. О, так ти з кимось зустрічаєшся? – поцікавився хлопець. Слухай, мене дійсно втомили такі питання за сьогодні.

Дівчина зупинилась біля перехрестя, де їх шляхи мали розійтися. Вона ввічливо попрощалась і пішла додому швидкою ходою. Іноді, спілкування з людьми дуже втомлює. Чому всім так хочеться знати те, чого вона сама напевно не знає?

Вдома було тихо, а значить батьки на роботі. Леві, мабуть, сидить нагорі в її кімнаті. Ленз піднялась до себе, скинула сумку і впала на ліжко. Хлопець сидів на підвіконні з ноутбуком. Відволікшись від читання, поглянув на неї.

Важкий день? Щось таке. Всім кортить знати про мене більше, ніж я хочу розповідати. Всіх турбує моє особисте життя, наче нічого цікавішого немає. Чому тобі просто не сказати, що в тебе є хтось? А в мене він є? – здивувалась дівчина. Це ти в мене питаєш? – посміхнувся Леві. Припустімо, я б могла їм сказати, що ти мій хлопець. Але це тільки все ускладнює, дівчатам треба будуть подробиці. Уяви якщо вони покличуть нас кудись вдвох? Я так і уявляю: «Привіт всім, це Леві, мій уявний кавалер, якого через хвилину ви можете не побачити». Або їм закортить щось знати про тебе, що мені невідомо, – видихнула вона.

Леві підпираючи рукою голову повернувся до неї з хитрою посмішкою.

А що ти хочеш дізнатися про мене, коханнячко? Перестань мене дражнити, – зніяковіла Ленз. Невже моє коханнячко щось збентежило? – продовжував свою гру хлопець. Ти нестерпний, – сказала дівчина, схопила подушку і кинула в нього.

Леві жбурнув подушку у відповідь, і всі проблеми і дискусії відійшли на другий план, поки ці двоє бісилися, як діти. Пізніше Ленз зробила всі шкільні завдання і спустилась вниз повечеряти. Хлопець пішов з нею.

Батьки знову приїдуть серед ночі, – сказала вона. – Чим хочеш повечеряти? Я б волів сам щось нам приготувати. Неочікувано, з чого це ти раптом?

Леві трохи з сумом зітхнув. Було видно, щось його турбувало.

У мене неприємне відчуття, особливо коли ти на відстані. Ти, як людина, яка мене створила, повністю підтримуєш моє існування. А коли я вдома сам, мене живить лише місце, яке безпосередньо пов’язане з тобою. Ймовірніше, якби ти завела мене в невідоме місце і покинула, я б зник через деякий час. І це мене лякає. Але при певній взаємодії з речами, як ти знаєш, я стаю більш.. Людиною, – сказала Ленз. Більш матеріальним, – виправив її хлопець. Це схоже, на зарядку телефону –  чим більше дій я можу робити в твоїй присутності, тим на довше цієї матеріальної сили вистачає. Зранку, коли ти покидаєш мої обійми і йдеш, я наче на автономному живленні. І страх, що воно вичерпається мене не покидає. Ти боїшся зникнути? Частково, я розумію, що колись це станеться, але зараз ми обоє не готові до цього. Чому я повинна бути готова до твого зникнення? – обурилася Ленз. Про це пізніше, – сказав Леві, – просто скажи, що ти бажаєш на вечерю.

Ленз турбувала ця розмова, але вона розуміла, що він не розкаже їй більше, поки сам не захоче. І це несправедливо, бо стосувалося їх обох. Дівчина рано чи пізно повернеться до цієї розмови, а зараз треба було починати приготування, щоб встигнути до приходу батьків.

Вечеря була вдала, Леві приготував смачну карбонару і вони сиділи за великим столом на кухні і розмовляли.

До речі по дорозі додому Ентоні знову чіплявся. Це той рудий і патлатий? Так, саме він. Не знаю вже, як йому донести, що я не зацікавлена. Не подобається він мені, в мене погане передчуття щодо нього. Ти навіть з ним не спілкувався. Так, він дратує, але в тебе упереджене ставлення до людини, яку ти навіть не знаєш –  це неправильно. Можливо, але від своїх слів я не відмовляюсь. Скажи вже йому, що в тебе є хлопець, і у разі чого він наб’є йому пику, навіть тримаючи тебе за руку, – посміхнувся Леві. Якби я тебе не знала, можна було б подумати що ти ревнуєш, – всміхнулась дівчина.

Леві лише промовчав. Чи означало це, що він визнає сказане? Ленз вирішила поговорити з баскетболістом, не тільки, щоб перевірити реакцію Леві, а ще, тому що їй треба було прояснити ситуацію і уникнути цього нав’язливого переслідування раз і назавжди.

Змінивши тему розмови вони ще трохи побалакали, прибрали за собою, щоб не було слідів, що дівчина вечеряла не сама і піднялися нагору. Цього разу Ленз не хотіла проспати, тому швидко поринула в сон, плануючи завтрашній день.