Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

6Глава 6: Перший знак небезпеки

Наступного ранку Софія прокинулася від дивного відчуття, ніби хтось стоїть біля її ліжка. Вона різко розплющила очі, але побачила лише слабке мерехтіння тіні на стелі. Її серце калатало, але вона спробувала заспокоїтися, переконуючи себе, що це лише її уява.

Однак будинок цього дня здавався зовсім іншим. Сходи скрипіли гучніше, ніж зазвичай, двері, які вчора ще були замкнені, тепер злегка прочинилися, а повітря стало важким і холодним, як перед грозою.

Софія вирішила повернутися до підвалу, але цього разу підготувалася — взяла з собою кишеньковий ліхтар, блокнот для записів і невеликий ніж, який знайшла в кухонній шухляді.

Коли вона спустилася вниз, атмосфера стала ще гнітючішою. Світло ліхтаря вихоплювало з темряви старі меблі та уламки, які здавалися чужими. Софія помітила, що тіні більше не просто спостерігають — вони почали рухатися ближче.

— Я знаю, що ви тут, — сказала вона, відчуваючи, як страх стискає груди.

Раптом одна з тіней відокремилася від стіни і почала формуватися. На мить їй здалося, що це жіноча постать — можливо, Ліліан. Софія спробувала підійти ближче, але тінь миттєво розсіялася, залишивши лише холодний вітер, що змусив її здригнутися.

— Софіє, ти повинна бути обережною, — почувся голос позаду.

Вона різко обернулася й побачила Адама, який стояв біля сходів.

— Я не можу зупинитися, — відповіла вона. — Я хочу знати правду.

Адам підійшов ближче, його обличчя було сповнене тривоги.

— Тіні відчувають твоє втручання. Вони не пробачать цього.

— Вони вже почали діяти, правда? — запитала Софія.

— Так, — тихо відповів Адам. — І чим більше ти дізнаєшся, тим сильніше вони будуть намагатися тебе зупинити.

Софія подивилася на нього.

— Але вони ж не можуть торкнутися мене фізично?

Адам промовчав, опустивши погляд.

— Їхній вплив сильніший, ніж ти можеш собі уявити. Вони можуть змусити тебе бачити те, чого немає, чути голоси, яких не існує. І якщо ти їм піддасися…

— Я не піддамся, — перебила його Софія.

Її рішучість здавалась незламною, але всередині вона відчувала страх.

— Що це за ящик у підвалі? — запитала вона.

Адам помітно напружився.

— Це… це річ, яка прив’язує мене до цього будинку.

— Що всередині?

— Щось, чого тобі краще не торкатися, — сказав він, його голос став крижаним. — Якщо відкриєш його без розуміння, ти можеш пробудити те, що не зупиниш.

Софія не наполягала, але вирішила знайти спосіб відкрити ящик пізніше. Вона знала, що саме там схована ключова частина правди.

Повернувшись нагору, вона почала записувати все, що бачила і чула, в блокнот. Їй здалося, що це може допомогти зрозуміти, що робити далі.

Вночі, коли будинок поринув у тишу, Софія прокинулася від шепоту.

— Іди… — прозвучав тихий голос.

Вона розплющила очі й побачила тінь, що стояла біля дверей її кімнати. Тінь не рухалася, але її присутність була настільки відчутною, що холод пробіг по спині.

Софія сіла на ліжку й прошепотіла:

— Я не піду.

Тінь розчинилася, але вона знала — це був лише початок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍