Читати книгу - "Вальпургієва Ніч, obraxxas"

Мрая, яка стояла в центрі цього кола, була не просто їхньою владною володаркою, а втіленням сили, яку вони не могли ані осягнути, ані сприяти. Її погляд був бездоганно спокійним, але в ньому була невидима сила, що змушувала кожного з них триматися на межі розуму й самоконтролю. Її шкіра випромінювала не просто аромат, а справжній запах владарювання — тонкий, але на диво насичений аромат лавандових квітів, полину й меду. Цей запах, що наче струмками впливав на розум, перетворював кожного чаклуна, наче мрія, на безвольну тінь, що не мала жодного бажання крім того, щоб підкоритись цій магії.

Вона обводила поглядом кожного з юнаків, немов одухотворений хижак, що шукає свою здобич. І кожен з них, хто зустрічав її погляд, відчував, як серце починає битися швидше, а розум губиться в мереживі її магії. Всі вони стояли перед нею, немов у полоні її сили, не сміючи відвести очі. Дехто намагався привернути її увагу легким усміхом, інші — глибоким поглядом, що відзначався надією і прагненням. У кожного з них було своє бажання стати частиною цієї непереможної величі.

Але Мрая, залишаючись спокійною, обирала. Її погляд був розбірливим, і, як і годиться володарці темного царства, вона знала, що кожен її вибір несе не лише радість, а й долю. Її вибір мав бути знаком її сили, як певний ритуал, що відображав її магічну природу.

І ось її погляд зупинився на двох юнаках, які, хоча й трималися осторонь від решти, притягували до себе увагу своєю незвичайною аурою. Владислав, із темним волоссям, яке лягало хвилями на плечі, і очима, глибина яких нагадувала безодню, звідки вже не повертаєшся. І Мирослав, високий, світловолосий, з чіткими рисами обличчя, чиї крижані очі спалахували жагою пізнати щось більше, ніж просто звичайне життя.

Мрая вдивлялася в них уважно, відчуваючи, як енергія цих двох чоловіків невидимими нитками тягнеться до неї. Її присутність здавалася їм чимось надприродним, магнітом, від якого неможливо відвернутися. Її погляд, хоч і наповнився ледь помітною м'якістю, зберігав величезну силу й непохитність. Вона підняла голову, наче божество, і сказала тихим, але проникливим голосом, від якого повітря в кімнаті стало густішим:

— Владиславе, Мирославе... ви готові служити мені? Цієї ночі ви станете частиною мого світу.

Її рука, витончена і сильна, потягнулася вперед, ніби торкаючись не лише їхніх тіл, а й душ. Владислав і Мирослав зробили крок назустріч, рухаючись майже синхронно, як два різні потоки, що зливаються в одне ціле. Їхня енергія була такою відчутною, що здавалося, кімната дихала разом із ними.

Мрая обережно доторкнулася до плеча Владислава, її пальці, немов нитки магії, залишили невидимий слід на його шкірі. Його тіло було напруженим, але не від страху, а від внутрішньої боротьби між бажанням і шаною. Її дотик був сповнений сили, але водночас дивним чином заспокоював. Його погляд затримався на її очах, ніби він бачив у них щось більше, ніж просто жінку.

Мирослав, що стояв поруч, торкнувся її волосся, його пальці ледь ковзнули вздовж чорних локонів, що відбивали світло, як рідкий шовк. У цьому жесті не було ні вагань, ні зухвалості — лише визнання її влади, що охоплювала все, навіть його найглибші думки.

— Ви належите мені, — промовила Мрая, її голос був тихим, але потужним, неначе сама природа шепотіла через неї.

Їхній зв'язок був більше, ніж фізичним. Це був обмін енергією, який пробуджував магію в кожному з них. Владислав і Мирослав відчували, як їхні сили зливаються з її владою, як їхні тіла й душі стають частиною чогось набагато більшого.

Мрая вдихнула глибоко, відчуваючи, як магія прокачується через неї. Її тіло наповнилося теплом, ніби вона була судиною, яку богам судилося наповнити силою. Кімната завмерла, час зупинився, і весь світ, здавалося, існував лише для них трьох.

Їхні руки торкалися її, їхні тіла перепліталися в єдиному ритмі, але в цьому не було хаосу чи випадковості. Все було продиктовано невидимими законами магії й гармонії. У їхньому союзі була сила, яка вивільнялася, заповнюючи простір, охоплюючи кожен куточок кімнати.

Цей момент став кульмінацією їхньої єдності, де магія, пристрасть і шана переплелися в одне ціле. Мрая відчувала, як її сутність розширюється, виходячи за межі людського розуміння. Її сила стала їхньою силою, а їхня віра — її крилом.

Коли все завершилося, у кімнаті запанувала тиша, але ця тиша була повною глибини й значущості. Мрая, Владислав і Мирослав більше не були окремими — вони стали єдиним цілим, нерозривним, незламним. І ця ніч увійшла в історію як момент, коли Королева ночі отримала своїх найближчих вірників, тих, хто буде не лише її слугами, а й тінями, які завжди стоятимуть поруч із нею.