Читати книгу - "Щастя, Поліна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Софія не брехала. Тепер вона щаслива з іншим, а у всьому винен лише я. Я не зміг зробити її щасливою. Я з самого початку знав, що Софі мені не зраджувала, але вирішив закінчити з нею відносини, щоб мої батьки не зробили їй нічого, адже мій батько пов'язаний з криміналом, і він з легкістю може найняти вбивцю. Я планував повернутися і забрати свою дівчинку, а тепер я втратив її. Ніколи не пробачу себе за це! Маю надію ти будеш щасливою, моя Софі...
Вийшовши з лікарні, я сів у автомобіль і дав газу. Я сам не розумів, куди я їду, переганяючи один автомобіль за іншим, порушуючи правила, але мені взагалі плювати на це.
*Спогади Кирила*
- Ти любиш дітей? - неочікувано запитала Софія, проводячи своїм пальцем по моєму оголеному пресу. Я не очікував подібного питання, тому деякий час мовчав, гладячи по шовковистому волоссю, котре вона нещодавно помила.
- Софі, я дуже хочу, щоб у нас у майбутньому були діти, але не зараз, адже мої батьки досі проти наших стосунків, і я не хочу, щоб вони якось нашкодили тобі. Я обіцяю, що скоро все налагоджу! - Вона дивиться на мене знизу вгору і киває, а я піднімаю її обличчя за підборіддя і торкаюся її губами губ. Я чую її важкий подих і це мене заводить. Одним рухом я змушую Софію опинитись на мені, від чого вона червоніє і намагається злізти, але я їй цього не дозволяю. - Ще трохи посидь так, солодощі, - шепочу я, стискаючи її сідниці, від чого вона мило морщиться, а я посміхаюся.
- Чого ти радієш? - запитує Софія.
- Тому, що мені дуже пощастило з дівчиною. Солодощі, перестань смикатися на мені, інакше сьогодні вночі ми не ляжемо спати, - посміхаюся, а вона знову червоніє, намагаючись вилізти з мене. - Я хочу тебе, - кажу і дивлюся в її блакитні очі, в які я закохався.
- Я теж, - бурмотить Софі, і я підводжуся, щоб знову поцілувати її.
*Зараз*
Зі спогадів мене вивело сліпуче світло фар, а потім сильний удар, сирена швидкої допомоги, якісь люди. Це все, що я пам'ятав.
- Передайте Софії, що мені дуже шкода, і я люблю її, - сказав я, відчуваючи, як з очей стікають сльози, а потім поринув у темряву.
Будь щаслива Софі і не смій плакати через мене...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щастя, Поліна», після закриття браузера.
