Читати книгу - "Пісня туману, Ліанна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Темрява не лякала Містін. Вона була її домом, її ковдрою, її мовою. Там, де інші бачать порожнечу — Містін бачила шляхи.
Вона з’явилась, коли ще не було світанку. Туман відступив сам. Навіть дзеркальна трава схилилася, коли вона йшла. Її силует був легкий, мов серпанок, але в кожному кроці звучала сила.
Позаду неї — Тінь-що-дихає. Супутник, якого не можна побачити, тільки відчути. Він мовчав. Але його тиша — не порожня.
Містін зупинилась перед каменем, що світиться зсередини. Вона провела пальцем по його поверхні, залишаючи лінії. Символи оживали. Ритм, що відчував Аурік, знову зазвучав.
— Вони ще не готові, — промовила Містін, звертаючись до Тіні. — Але крапля вже обрана. Її розбудили.
Тінь заворушилась. Навіть дерева здригнулися.
— Не всі згадають себе, — сказала вона. — Але ті, хто згадає, змінять усе.
І тоді вона прошепотіла в темряву:
— Тукіус... Ти перший. Не впусти пісню.
Тінь зникла. Містін залишилась сама. Але її очі світилися. І на кінчиках пальців — блиск сну, що ще не почався.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня туману, Ліанна», після закриття браузера.
