Читати книгу - "Таємний клуб лиходіїв, Selina Tamamushi"

Частина 3: Зустріч

Принцеса Пересмішка завжди компанувала з тими, з ким дружити важко. Декілька років тому Дракониця випалювала цілі поселення, а тепер мирно випікала кулічики з карамельною начинкою, пиріжки з лівером та інші різні смаколики. І все тому, що здружилась із Пересмішкою. Тож, що середи, принцеса натягувала каптура та таємно йшла до подруги в пекарню. Але сьогодні Дракониця сама прилетіла до принцеси у замок. 

— Хрумельдо, як я рада тебе бачити, та щось трапилося? — запитала схвильовано Принцеса, зустрічаючи подругу у дворі замку. 

— Так, у мене для тебе справа! Необхідно подивитись за моїм бізнесом, поки я буду відсутня! — з цими словами вона простягла кошика з пиріжками. 

—  О, дякую! Мої улюблені! У тебе такі неймовірні пиріжки, — казала Пересмішка, облизуючи губи. — Я так хочу, щоб їх куштували у кожному селі! 

— Ооо, це так приємно чути, — промовила Дракониця, мило вивергаючи трохи диму. —  І я хочу, але все так складно з розширенням... Бюрократія, герої, які все ламають...Барди... Я  ж у гості, тому що ми з моїм клубом комерсантів дещо вирішили... поки розказати не можу. Тож, буду відсутня деякий час і хочу, щоби ти приглянула за моїми пекарнями. Ти ж знаєш: “залиш бізнес без нагляду, за місяць його вже до купи не зібрати”, легше буде почати з початку! 

— Місяць? — здивовано запитала Пересмішка. 

— Сподіваюся всього тиждень,  — Дракониця замислилася, — може, два тижні,  — ще замислилася, — місяць, то якщо щось зовсім погано буде. Ось, тримай дзеркало зв’язку з моєї скарбниці. Будуть проблеми, подивись в нього і про мене думай. Так будемо обмінюватися новинами. 

— А до чого такий поспіх, в середу  по-тихому зустрілися, там і передала б. А так зараз лицарі зі всієї Легендарії сюди зберуться... 

— Та не зберуться, — Дракониця весело продовжила, — павучиха зробила багато нових візерунків, а вони завжди приваблюють лицарів, які шукають славу. Пан Візник закрив видачу коней і інший транспорт в оренду, а ти знаєш, що у королівських лицарів завжди мало грошей на свою худобу (бо король платить великою честю і маленькими грошима). Барон Бартер всім лицарям дав додатковий безкоштовний день у готелі, всім хто спить в готельному номері. А мадам Гарнюня відкрила свої коктейльні у день (зазвичай вони працюють тільки вночі), і всі лицарі отримують магічні напої безкоштовно та в ненормованої кількості. 

— Ого, як ви все продумали! 

— Ага, монополія! — вискалилася посмішкою Дракониця. 

— Добре, я придивлюся за бізнесом! Приготуй зараз мій улюблений десерт із вибуховим кремом!  

— А давай, я приготую після мого відрядження, — запропонувала Дракониця. 

— Ні, давай зараз! — принцеса подивилася на подругу благаючими очами,— Хрумельдо, будь ласочка! 

— Ну, добре, — здалася  Дракониця. Зрідка хто називав  її на справжне ім’я. Тож це було майже магічне прохання. — Сподіваюсь, на кухні нам ніхто не буде заважати. 

 

Цієї самої миті у таверні “Три Криві Столи” розчахнулися двері й увірвався листоноша, який завжди прибігав у пошуках лицарів. Його вже давненько не бачили в цих місцях. І  було видно, що і сьогодні він не бажав сюди заходити, але в інших містах він вже шукав, і таверна була майже як остання надія. 

— Надзвичайне повідомлення! — гукнув він, кидаючи пергаментну мапу з позначеним місцем на стіл. — Принцесу викрали!  

— Яку цього разу? — ліниво зітхнув Капітан Недошпаг, намагаючись вкласти свою шпагу до піхов... але вона не заходила, а тільки сильно вигиналась. 

— Принцесу Пересмішку! — урочисто проголосив листоноша. — Її утримує… дракон! В замку! 

— У дракона є замок? — здивовано запитав маг Фелічіус. Він відволікся і розлив трохи фіолетової рідини на стіл, не розгубившися, витер фіолетову калюжу рукавом. 

— Ні! — проголосив листоноша. — Замок належить принцесі! 

— Якщо власниця замку принцеса значить вона викрала дракона? — спитав розгублено Сер Гарбу. 

— Ні, — здивовано відповів листоноша. 

— Дракон взяв принцесу у заручники? — запитав Капітан Недошпаг, нарешті вклавши шпагу до піхов. 

— Не знаю, — розгублено та тихо сказав листоноша. Він не очікував отримати стільки уточнювальних запитань. Зазвичай лицарі хватають мапу та мчать на зустріч славі. 

Всі мовчки озирнулися до Сера Гарбу. 

— Що? Чому ви всі дивитись на мене з такою надією? — нашорошився він. — Чому відразу я? 

— Бо минулого разу ти врятував бабусю, яка взагалі не була викрадена. І все одно вона тебе обіймала так, ніби ти справжній герой, — підморгнув Фелічіус. 

— До того ж, — додав Недошпаг, — якщо тебе з’їсть дракон, ми королю зможемо доповісти, що зробили все можливе. 

— Дякую, хлопці, за підтримку — буркнув Сер Гарбу. Взяв мапу зі столу та вийшов із таверни. Сів на свого коня та поїхав уособлювати надію. 

Дорогою до замку принцеси він їхав у суцільній самотності. Дорогою йому ніхто не зустрівся, ніхто не обігнав його на повороті... це було дивно та лячно. Без перешкод він дістався до замку. 

В замку було також тихо, жодних вартових. Шукати дракона Серу Гарбу зовсім не хотілося, але честь лицаря вимагала. Замком тягнувся полуничний аромат. Тож, він вирішив, що нічого поганого не станеться, якщо пошук дракона і зниклої принцеси він почне з кухні. Він дійшов до віконця у стіні. Де побачив когось з очами неймовірної краси. 

— Ти хто? — запитала Дракониця придивляючися крізь віконце і щілини середньовічного шолома Гарбу, не зупиняючи помішування. 

— Я…  я...  королівський лицар. Прийшов тебе рятувати! — з перехопленим диханням, кохання з першого погляду, що навалювалось, і гордістю відповів Сер Гарбу.  

— Мене рятувати? — Дракониця здивувалася, проте продовжила уважно варити крем. 

— У вас такі чудові очі! І такий приємний хриплий голос! Вам потрібен чоловік? Ви знаєте правила? Принцеси можуть вийти заміж за свого визволителя, а тим більше за лицаря з королівською ліцензією! 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍