Читати книгу - "Спустошення"

188
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 112
Перейти на сторінку:
пітьму, або, може, на світло.

Їдучи до себе на Кловську, він намагався стримати каскад думок, що несподівано повилазили у відповідь на рішення його друзів. Згадувався Васік з його бажанням поїхати на село і там виховувати дітей. Згадувалася власна ще не існуюча вілла у Греції і те вигадане сімейне кафе у Катманду, яке йому так мальовничо описав Вадік — і відповіддю на ці спогади стало відчуття впійманості. Карманов, Гуров. Форум у Києві і майбутній симпозіум у Женеві. Проривні наукові експерименти і гонитва наввипередки з кризою. Схрещені мечі на полі бою, втекти з якого вже немає змоги. Сценарій тримав його зв’язаним за руки й ноги. Зона мала свої плани на те, що він мав робити для неї.

Федір повертався додому, дорогою гірко розкаюючись за те, що змушений зрадити свою мрію про тихе сімейне життя в Гімалаях. Він хотів щастя. Хотів готувати пиріжки стоячи в гумових шльопках у своєму зарослому джунглями кафе на берегах Непалу, покурюючи косяк і збираючи магічні гриби біля порослого смарагдовими мохами туалету. Він не хотів того сценарію, який пропонувала Зона. Він не хотів втрачати шансу прожити життя дуже просто і скромно. Він думав, що він — легендарна особистість, відома й впливова людина, а все виявилося так тривіально — просто готувати веганські бургери й лассі для невеличкого кола друзів, а ввечері пити разом масалу у себе на терасі, загортаючись у теплі ковдри. І щоб горіли ялинкові прикраси, а внизу, нижче рівня тераси, десь під хмарами, щоби лежав цей мінливий потік життя. Але був сценарій. Зона кликала його. Він знав, що Гімалаї залишилися десь позаду.

Знав, що коли заглядати далі в прийдешнє, буде дуже боліти, буде дуже страшно, будуть великі проблеми. Не залишалося нічого іншого, як просто відкидати усі думки про майбутнє, фокусуючись лише на простих діях, що потрібно було робити тут і зараз.

Він втомився втікати від того, що жило в його розумі — якщо завгодно, в душі. Він хотів лише простоти, близькості з собою, чесності з тим, чим він є. Хотів приймати себе таким, яким він є, без прикрас. Тому що тільки ця чесність могла хоч якось виправдати той великий злочин проти самого себе, на який він пішов.

* * *

Віктор сильно зблизився з «Генералом», як він називав Карманова поза очі, й отримав великі повноваження: за останні п’ять декад ним було проведено чотири триденні семінари, на яких готували нових співробітників, і найталановитішим пропонували (на комерційній основі) працювати в проекті психовізуальних мов, що саме розпочинався одночасно в кількох місцях. Розробницькі хакатони мали стартувати у Таганрозі при Авіаційному інституті, де за Радянського союзу знаходилося закрите відділення дослід­жень мозку, й у Калузі, де один із друзів Гурова дав свій будинок під розтерзання учасникам експерименту. Також планувалася ще одна база біля Пітера. Усі чотири гарячі точки знаходилися на території Росії, і були обрані в результаті тривалих перемовин між Кармановим і Гуровим. Федору не відкривали тонкощів цього вибору. Віктор, який був присутній на перемовинах, сказав, що «все очень сложно»: у Гурова, схоже, виникла недовіра до Карманова, що той може передчасно присвоїти собі плоди їхніх розробок, позбавивши психоінженерів законної долі. Тому, щоб урівноважити сфери впливу, було вирішено всі експерименти робити в Росії. Не виключено, що спрацював тут і чинник, на який натякнув сам Гуров — за ним і рештою психоінженерів уже давно і прискіпливо спостерігали з СБУ, тимчасом як у Бориса Олеговича була довга і плідна історія співпраці з ФСБ. Мережа Гурова поступово розросталася, набираючи нових курсантів, і київські психоінженери сподівалися, що ці курсанти зможуть також бути задіяними у справах «Соми Інкорпорейтед». Карманов хотів, щоб Федір ще до Нового року поїхав на кілька днів у Калугу, подивитися, як там ідуть роботи — роль ревізора Могилі імпонувала, тож він тільки й чекав відмашки шефа.

* * *

Почалися двадцяті числа грудня, йому хотілося, аби в очікуванні вихідних всі про нього забули, — через заклопотаність початком експерименту йому вже давно не писав ані Віктор, ані Слава. Хотілося випасти з життя, втекти кудись подалі. Його ставало все менше і менше, ніби він розчиняв себе в процесі медитації та куріння трави, і ця розчинена особистість уже вкрай спокійно дивилася на перспективу повної соціальної дезадаптації. В один із цих днів його телефон несподівано задзвонив, і він побачив, що це Карманов.

— Ти де пропав? Що ви завтра робите? Завтра католицьке Різдво, ми з Вікою хочемо вас запросити до себе. Приїжджай, маємо поговорити, є деякі новини.

— Гаразд, будемо.

— Завтра на шосту, — Карманов поклав слухавку, і Федір відчув, як невидиме чудовисько сценарію знову натрапило на його слід.

Кінець грудня видався теплим, без снігу. Наступного дня під вечір на околиці Києва зійшов густий туман. Вони припаркувалися під брамою Карманова, коли вже було темно, у світлі яскравого ліхтаря здавалися іграшковими й трішки фальшивими і мокре листя, що поприлипало до асфальту, і краплини вологи, що металися у повітрі, наче морський планктон. Несправжнім і декоративним видавався сам будинок.

— Заходьте, — гукнув Карманов, який уже стояв на порозі, сповіщений про їхнє прибуття гучним гавканням собак.

— Вітаю, Женю, — сказав Карманов Смирні. — Приємно познайомитися!

— Навзаєм.

Карманов потис Федорові руку і легенько стис ручку Смирні. Він усміхався, як справжній господар балу.

— Маєте чудовий вигляд. Гарна пара. Ну, проходь, — він міцно поплескав Федора по плечу. Карманов провів гостей у дім, де в холі біля запаленого каміна вже стояв накритий невеличкий святковий стіл. Поки Федір розмірковував, про що було б доречно поговорити за святвечірнім столом, Карманов перехопив ініціативу:

— У нас взагалі-то сьогодні свято — у мене День народження.

— День народження? — Федір вдарив себе по чолу долонею. — І ви нічого не сказали? Де наш подарунок, Смирно?

Карманов скромно усміхнувся.

— Ми ніколи особливо не святкуємо його, правда? — Карманов любовно погладив Віку. — Вина? Шампанського?

— Шампанського, — попросила Смирна. За столом вона мала несподівано зірковий вигляд.

Федір поспішив підняти бокал.

— Ну що ж, тоді за іменинника!

— За іменинника! — повторила Смирна, і вони вчотирьох цокнулися бокалами.

Віка стала їх частувати. Подавала пиріг з баклажанами, борщ у хлібі, печену щуку й інші наїдки. Після першої переміни страв Карманов покликав Федора в кабінет, мовляв, нехай жінки пораються зі своїм жіночим, і вони піднялися в бібліотеку, де було значно холодніше, ніж у холі, і де світило неприємне біле світло.

— Ти як живий покійник ходиш, —

1 ... 59 60 61 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спустошення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спустошення"