Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко

Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

152
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 139
Перейти на сторінку:
піднявся Рамир.

— Привіт, — борець був якийсь аж надто зосереджений.

— Здоров! Ти чого такий серйозний? — одразу зауважив Нод настрій друга. — Хочеш соку?

— Давай. Слухай, дивна халепа трапилася зі мною уночі. Точніше, з моїм піджаком. Я достеменно пам'ятаю, що перстень клав у його праву бічну кишеню, а чекову книжку — у ліву внутрішню.

— І що?

— А те, що на ранок виявилося: перстень — у лівій бічній, а книжка — у правій внутрішній.

— Мабуть, у маяку домовик водиться, — спробував пожартувати Нод.

— Не вірю я у домовиків!

— І я теж, Рамире. А ти вхідні двері до своїх апартаментів замикав зсередини? — запитав Нод.

— Ні, жодного разу.

— Які є версії?

— Жодних. Ноде, скажи, а ти сам нічого дивного не помічав?

— Ні. Слід буде в Самуса запитати. Планс уже чекає — маємо їхати до кравця. Треба підібрати вечірні костюми, і щоб нам вони по статурах були, бо барон переймається, щоб наш вигляд неодмінно відповідав рівню події.

У таксі, яке везло їх вздовж набережної, камердинер сидів попереду. У дзеркалі на сонцезахисній панелі Рамир зо два рази зауважив на собі його пильний погляд, проте Планс швидко відводив очі.

Кравець виявився говірким, приємним у спілкуванні товстуном. Він з двома Кравчуками швидко обміряв парубків та запропонував їм на вибір кілька майже готових смокінгів, що потребували лишень підгонки. Нод відразу віддав перевагу класично-чорному з лискучим шалевим комірцем, а от Рамир ніяк не міг визначитися. Нарешті Нод збагнув, що другові, аби привернути увагу Еди, хочеться якось вирізнитися у чорно-білому, немов пінгвіни, натовпі чоловіків, які будуть у театрі. Він запропонував Рамирові вбратися замість смокінга у костюм, наприклад, темно-сірого кольору.

— Але ж, панове, на князівські імпрези заведено вбиратися у смокінги, — спробував заперечити кравець.

— Плансе, це справді неодмінна вимога? — звернувся Нод до камердинера.

— Ну,.. не так щоб зовсім...

— Тоді вирішено — костюм! — підвів риску Нод.

— У мене немає навіть заготовки для темно-сірого костюма, — зізнався кравець.

— Пошийте, — знизав плечима Рамир.

— Часу зовсім мало!

— Це аванс, — Нод, пустивши повз вуха останні слова, поклав на кравецький стіл купюру у сто дукатів. — Отримаєте стільки ж, якщо костюм, сіро-перламутровий шовковий жилет до нього і такого ж кольору краватка будуть готові до п'ятої. Ось ще п'ятдесят, — він додав купюру. — Це за мій смокінг.

— Усе зробимо, — товстун під поглядами приголомшених підмайстрів сховав гроші, і Нод та Рамир разом з Плансом залишили майстерню.

— Ви навіть не уявляєте, у скільки разів переплатили за одяг, — пробурчав камердинер на сходах. — Щонайменше утроє!

— Якби ж то були усі наші клопоти! — зітхнув Нод. — Будьте ласкаві, Плансе, привезіть нам це вбрання до готелю, щойно буде готове. Самус... пан барон, себто, призначив виїзд до театру о пів на сьому.

— Буде зроблено, пане Ноде, — аж надто чемно відповів камердинер. — Щось іще?

— Ні, дякую. Ми з Рамиром ще навідаємо перукарню. До вечора.

Хлопці пішли майже порожньою вулицею у напрямку набережної. Планс провів їх поглядом, поки вони не зникли за рогом, а тоді повернувся до майстерні.

Самус зустрів причепурених перукарями Нода і Рамира у дворі готелю. Він перебував у доброму гуморі. Розповів, що ложу вдалося опорядити відповідно до його побажань. Поглянувши на акуратно вкладені пасма волосся на головах друзів, відзначив майстерність гирлонських перукарів, пошкодувавши, що не відвів до них хлопців у перші ж дні знайомства. На це одразу ж отримав відповідь Рамира, що перші дні їх знайомства ще тривають — сьогодні лише п'ятий.

— А скільки вже усього трапилося, — здивувався барон. — Ніби рік вас знаю!

— Та й ми до тебе якось швидко звикли, — відказав Нод. — Слухай, тут така от річ, — він кількома словами оповів, що трапилося з Рамировою чековою книжкою та перснем.

— Нічого дивного більше не сталося? — напружився барон. — Усі ваші речі на місці?

— Ніби так. Хоча ми не перевіряли, — зізнався Нод.

— Негайно все огляньте! Ваші апартаменти зараз замкнено?

— Так, а ключі у нас, — відповів Нод. — Вхідні ж двері до маяка замкнув Планс.

— Добре. Ніяких записів про наші плани ніхто з вас, часом, не вів?

— Ні, — в один голос відповіли парубки.

— Гаразд. Нікому не кажіть про це. Припускаю, що то Дуаліада Еревса вирішила усе ж перевірити, чи не маємо ми з собою чогось цікавого для її контори. Так чи інак, вона мусить знати якомога більше про тих, з ким береться до такої справи.

Найдетальніший огляд апартаментів не виявив нічого підозрілого. Самус викликав Планса, який уже повернувся від кравця із замовленим для хлопців вбранням, та наказав переглянути і його речі. Камердинер поставився до цього доручення з усією відповідальністю. Поки Нод із Рамиром вдягалися до театру, він ретельно перебрав речі господаря і зрештою доповів, що весь багаж пана барона у цілковитому порядку — втім, як і завжди. Планс  навіть наважився запитати, чим викликаний цей наказ, але дістав від Самуса відповідь, щоб він тим не переймався. Тим паче, що їм вже час вирушати.

Споруду князівського театру було зведено на середньому рівні старого міста, у самому центрі круглої площі. Звідти починалась пішохідна зона, що простягалася угору до замку. Головний фасад світло-сірої будівлі вісьмома строгими восьмикутними колонами виходив у бік моря. У надвечір'ї він освітлювався м'яким світлом сонця, яке відбивалося у шибках високих вікон. Над фронтоном майорів князівський штандарт. До зачинених головних дверей через усю площу вела килимова доріжка. Вздовж неї на відстані метрів п'яти один від одного стояли гвардійці з рушницями на караул. Запрошені на виставу уникали виходити на доріжку. Щоб зайти до театру, вони користувалися двома бічними входами. Чималий натовп цікавих споглядачів зайняв широкі тротуари обабіч площі. Час від часу, коли до театру заходила та чи інша відома особа, у натовпі лунали оплески та вітальні вигуки, або навпаки — свист і крики «Ганьба!» Особливо схвально привітали Іста Зайра, голову правління Банку. А канцлера зустріли свистом.

Нод, Рамир та Самус попервах спостерігали за тим, що відбувається, з лімузину, а тоді, об'їхавши на ньому площу, спробували непомітно піднятися сходами до лівого бічного входу. Це майже вдалося. Перед ними вже відчинялися масивні двері,

1 ... 59 60 61 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"