Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

коли позаду швидко зацокотіли каблуки та пролунав іронічний жіночий голос:

— Бароне Дорг! Яка приємна оказія! — Їх наздогнала висока молода жінка у салатово-бузковій сукні та ідіотському капелюсі у вигляді снопика пшениці, за перевесло якому правила фіолетова стрічка. — Дивлюся, що Ви і своїх пупсів прихопили, — пшеничні колоски хитнулися у бік парубків.

— Ти, Кетре, будь з ними обережнішою, — обернувся Самус до жінки. — Лишень палець у рота покладеш — усю руку відкусять.

— Ну, тобі видніше, — журналістка наблизилася. — Зі смаком, одначе, вбралися, — вона кинула зацікавлений погляд на парубків, затримавши його на Рамирові.

— Пані Собача, коли не помиляюся? — зверхньо звернувся до жінки Нод.

— То це вона?! — Рамир зробив крок до Кетрі. Тим часом у натовпі їх помітили. На адресу журналістки прозвучали кілька привітальних вигуків та жартів стосовно її капелюха.

— Рамире, облиш! — Самус мало не силоміць втягнув борця у вестибюль. Нод увійшов за ними. Кетря не відставала.

Показавши запрошення двом гвардійцям, вони ступили на широкі сходи, які вели на другий поверх, до лож у бельетажі. Журналістку раптом зупинив непримітний чоловік, котрий з металевою чемністю у голосі сказав, що представники «вільної та демократичної» преси сьогодні мають місця у партері. Кинувши на Самуса спопеляючий погляд, Кетря мусила за лишитися унизу.

Виявилося, що баронова ложа знаходиться праворуч від сцени, майже над оркестровою ямою. Ложу прикрашав герб Дорга, зроблений з білих троянд, чорних тюльпанів та яскраво-зеленого листя папороті. Гірлянди з цих рослин облямовували весь периметр ложі. Гербами та гірляндами були прикрашені більшість лож, а чотири з них — ще і прапорами: Межимор'я, Ланоду, Султанату та Конфедерації. «Місця послів», — пояснив барон. Центральна ложа, прикрашена князівським гербом, штандартом та державним прапором Князівства, була затулена завісою.

Барон з друзями вмостилися у оксамитових кріслах: Самус ближче до сцени, Нод посередині, а Рамир крайній ліворуч. З його місця сцену було видно лише наполовину, проте чудово проглядалася князівська ложа. Зал уже майже заповнився. Діставши зі спеціальної шафки театральні біноклі, Самус вручив їх хлопцям та заходився коментувати публіку. Пояснив, що у бенуарі та бельетажі розмістилися представники вищого світу — титуловані аристократи, міністри, дипломати, бурмістри Гирлона та Арда. Партер зайняли власники фінансових та риболовецьких компаній, готелів, державні службовці, викладачі університету, письменники, художники та журналісти. А на гальорці весело вовтузилися студенти та моряки.

Майже навпроти них у своїй ложі сидів Іст Зайр. Він дружньо кивнув їх компанії, і вони у відповідь чемно нахилили голови, усміхаючись. Унизу Кетря Собача, спрямувавши бінокль на ложу Дорга, зафіксувала цей дистанційний обмін люб'язностями. Втім, на ложу барона з цікавістю витріщалися багато хто з присутніх.

Яскраве сяйво велетенської кришталевої люстри потьмяніло, на князівську ложу спрямували свої промені софіти. У центрі сцени з-за завіси з'явився сивий високий чоловік у старовинному золототканому камзолі з жезлом у правій руці — маршалок князівського двору, як пояснив Самус. З бічних куліс вийшли по двоє гвардійців. У залі запала цілковита тиша. Завіса князівської ложі розсунулася. Усі підвелися. Маршалок на сцені тричі вдарив жезлом по підлозі сцени та низьким баритоном промовив:

— Його князівська високість, суверенний князь Гирлону Авур IX! Її князівська високість княгиня Вільїна! Її князівська ясновельможність князівна Ерада, графиня Арданська!!!

Зачувши останній титул, зал помітно захвилювався. Дипломати у ложах здивовано обмінялися кількома фразами, а посол Імперії задоволено всміхнувся.

— Це означає, що Еду проголосять не лише членом династії, але й спадкоємицею престолу в обхід її брата, — пошепки пояснив Самус. — Титул графа Арданського надається наступникам суверена.

— Ймовірно, це рішення прийняте в останній момент, інакше б Дуаліада сказала нам про це, — зробив припущення Нод.

— Або вона і сама про це не знала до останнього моменту, — додав Рамир.

— Схоже, ми недооцінили вплив межиморців на князя, — зітхнув Самус.

Під звуки сурм у центральній ложі з'явився повновидий, але помітно змарнілий чоловік. У ньому було мало спільного з офіційним портретом — хіба білий мундир з перламутрово-синьою стрічкою через плече та восьмикутною орденською зіркою. Праворуч від нього у високе крісло сіла немолода жінка з гордовитою поставою, пишною сивою зачіскою, такою ж, як у князя, стрічкою, уся облита коштовностями, проте з погаслими та втомленими очима. Поміж августішим подружжям, трохи позаду стояла Еда.

Рамир не відривав очей від коханої. У її волоссі тьмяніла низка фіолетових перлів. З таких самих був зроблений і подарований ним браслет, який князівна вдягла на ліву руку. Просту білу сукню перехоплював широкий пояс, гаптований срібною ниткою і перлами. Відчувалося, що Ерада трохи не при собі. Князь заговорив, звертаючись до зали. Княгиня була єдиною, хто слухав цю промову сидячи.

— Добрі наші піддані, — почувся сиплий голос Авура, — громадяни Гирлону. Сьогодні, згідно закону і традиції, ми представляємо вам нашу доньку, князівну Ераду, князівну Гирлонську, графиню Арданську. Ви пам'ятаєте, що у нашій родині першим народився княжич Авур. Саме він мав бути проголошений спадкоємцем нашого престолу, проте непереборні обставини унеможливлюють для нього сходження на батьківський трон. Сьогодні вранці його ясновельможність княжич Авур у присутності п'яти свідків, перебуваючи при здоровому розумі та у твердій пам'яті, підписав акт зречення престолу на користь своєї сестри князівни Еради. Ми, її високість княгиня та п'ятеро свідків — знаних та шанованих громадян нашої держави, скріпили цей документ своїми підписам. Від завтра його протягом місяця буде виставлено в Музеї на загальний огляд. Нині ж ми проголошуємо її князівську ясновельможність князівну Ераду спадкоємицею нашого престолу. Слава її ясновельможності!

Княгиня підвелася. Без жодного ентузіазму зал повторив: «Слава, слава, слава!» Оркестр заграв гімн. Щойно пролунали його останні акорди і глядачі посідали, зазвучала бравурна увертюра до прем'єрної опери «Характерник Заарданський». Мелодія помітно контрастувала з похмурим настроєм залу. Завіса відкрила глибоку сцену.

Почалася вистава. Її сюжет відтворював легенду про те, як ще до утворення Князівства з-за річки Ардани, з Ланоду прийшов на берег Туагирлонської бухти рибалка-авантюрник на ймення Рійан. Його партію виконував ангажований аж у Султанаті знаменитий тенор. Він, Рійан, за переказами, першим спробував вживати у їжу ікру риби гирлони. Виявилася вона несмачною, але дуже поживною, навіть лікувальною — зміцнювала кістки, покращувала зір, пришвидшувала загоєння виразок та ран. Проте зберегти ікру більше доби не вдавалося навіть у кризі, а нерест тривав лише три тижні. Втративши надію, Рійан вже збирався полишити безлюдну тоді бухту, аж раптом на зворотному шляху на березі Ардани зустрів жінку Ераду