Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

У книгах Царських у главі 28-ій написано, що Самуїл-пророк казав до Саула таке: "Завтра ти і сини твої впадуть з тобою". А инший переклад подає: "Завтра ти і сини твої будете зі мною". Метафраст же в цій про святого Піонія історії написав так: "І ти нині зі мною будеш". І у великій Четьї також написано, як же у Метафраста. Думає ж Піоній святий, що на подобу Самуїла явився диявол і хотів забрати собі душу Саулову після вбивства його. Є ж такі, що думають, наче справді душа Самуїлова без тіла перед чаруванням жінки тої, велінням Божим, Саулові явилася. Підтверджують ту свою думку слова Ісуса Сирахового у главі 46-ій, де на кінці про Самуїла сказано так: "Після успіння свого пророкував і показав цареві кінець життя його, і підняв із землі голос свій пророцтвом".

У той самий день перенесення мощів святого мученика Єпимаха в Царгороді, страждання його 31-го жовтня написано.

У той самий день пам'ять святого отця нашого Євтимія, архиєпископа Великого Новгорода. Дивись про нього у Пролозі.

Місяця березня в 12-й день

Житіє преподобного отця нашого Теофана Ісповідника, ігумена Великого Поля у Сигріяні

Преподобного цього Теофана батьківщиною був Царгород, батьки шановані — Ісаак і Теодотія. Був же Ісаак родичем цареві Леву Ісаврянину і Копрониму, синові його, через те й поіменований був Ісаврій, бо з того ж царського роду і краю Ісаврійського. І проходив знамениті в палатах царських сани, і воєводою був за царювання Копронима. Налягла тоді іконоборна єресь, і гоніння велике було на благочестивих, Ісаак зі своєю дружиною Теодотією, благочестивими будучи, у таємниці [через страх] тримали правовір'я. І сподобилися батьками бути такого сина, який мав, наче зоря, засяяти церкві Христовій, і нарекли ім'я йому Теофан, що означає "богоявлений": і тому, що на свято святого Богоявлення, що грецькою Теофанія називається, народився, і тому, що Боже провидіння так захотіло, щоб стало відомим, що з лона матері вибрав його, як же колись Єремію-пророка, і освятив його, і явив великим Церкви своєї світильником. Названий же був блаженний Теофан і батьковим ім'ям Ісаак, як же про те згадує Анастасій Книгохранитель, але те було перед постриженням його в чернечий чин, до якого ж з юности горів серцем, як же наступне явить слово. Після народження блаженного богоявленого хлопця Теофана батько Ісаак, три роки лише проживши, перейшов у життя безконечне. Умираючи ж, написав заповіт і вручив трилітнього сина свого з матір'ю його в опіку й охорону самому цареві Константинові Копрониму як родичеві своєму. І ріс хлопець роками і розумом, учився Божественного Писання і добрих звичаїв.

Коли було йому дванадцять літ, один із сенаторів, маючи доньку десятилітню, бачивши хлопця гарного, розумного, вельми багатого і царевого родича, добивався, щоб заручити йому в наречені доньку свою, на що і Теодотія-вдова, мати Теофанова, сердечно погодилася. Але тому, що ту річ без царської волі не можна було здійснити, просив про те царя сенатор той, шукав-бо, як стати свояком цареві, одруживши доньку свою із царевим небожем. І погодився цар, зробили заручини дітям, швидше відповідного до шлюбу віку, проте сам шлюб відклали до років повноліття обох, нареченого і нареченої. Тим часом помер цар Копроним, а після нього настав син його Лев, чи Леон, четвертий того імени, прозваний за матір'ю Хазаріс, бо вона була донькою хазарського кагана, в нечесті називалася Хазара, у хрещенні — Ірина. Померла же через якийсь рік і Теодотія, мати Теофанова, швидше шлюбу його, залишивши синові своєму незліченні багатства. Був же в домі Теофановому один раб богобоязливий і чеснотливий, люб'язний до Теофана через добродійну його вдачу, і мав Теофан собі раба того у всьому радником добрим. Його частою корисною бесідою заохочуваний, більше ж Духом Божим, який усе, що діє, наставляє, полюбив чеснотливість і думав, як би зберегти дівственну свою чистоту нетлінною, і бажав усім серцем чернечого образу і життя. Почав роздавати багатства свої жебракам і убогим. Про те довідався тесть його — зразу, хоч і не хотів наречений, намагався здійснити шлюб, вже-бо й роки шлюбні доспіли. І прийшов встановлений на те день, і бенкет шлюбний за звичаєм відбувався, богоявлений юнак Теофан весь ум до Бога мав спрямований, молився таємно у серці своєму, щоби Господь благодаттю своєю зберіг його у дівстві нерозтлінному. І коли того юнака з невістою у світлиці замкнули, він, сівши на одрі, зітханням сердечним думку, що всередині таїлася, почав виявляти і сказав до невісти: "О люба, чи не знаєш, що теперішнього життя нашого час короткий, і кінець наш безвісний, суд же немилостивий чекає на тих, що життя своє в насолодах і надмірностях провадять, часто гнівають Бога. Подружжя встановлено самим Богом, проте ті світські турботи, що йдуть за подружжям, розум людський віддаляють від Бога і позбавляють його побожних думок, не допускають світлими очима душі дивитися в майбутнє. Знаємо Лазаря, який за тимчасове скорботне страждання несений був ангелами на лоно Авраамове, — багатого ж, що в насолодах жив, у пекельні муки вкинено, і не міг у полум'ї ні краплини води отримати в безсоромності язика свого. Чуємо і про блаженства євангельські, на небесах приготовані, кому обіцяні: не багатим, що у веселості світу цього і всілякому добробуті живуть, але жебракам, плачучим, голодним, спраглим, тим, що терплять гоніння й образи Христа ради. І хай коротко скажу: тісний і прескорбний шлях вводить у життя, просторі ж ворота і широкий шлях ведуть на згубу. Знаймо ж достеменно, що коли в цьому віці поживемо широко в суєтних насолодах, то всіляко в майбутньому віці прийме нас вічна скорбота і горе, і не може бути инакше. Через те, о люба мені невісто, коли хочеш, пильнуймо себе від тілесного подружнього єднання і перебуваймо єдинодушно в нерозтлінному дівстві. Проживемо ж трохи, наче в подружжі тілесному, через батька твого жорстокого під виглядом подружжя перебуватимемо як брат із сестрою, і після того, коли подасть нам Бог час зручний, підемо в монастир, я — в чоловічий, ти ж — у жіночий, і вручимося Господеві на всі дні життя нашого, щоб у майбутньому віці частки святих Його угодників сподобленими бути". Свята ж та невіста, як же земля добра, прийнявши добре насіння, поглибила і вкоренила у серці своєму корисні слова нареченого і веселим лицем, душею ж радісною відповіла блаженному Теофанові: "І я не є така, що не відала б, любий мій пане, слів