Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я прикрию. Ти бабусі зараз більше потрібен. Все одно на уроках нічорта не робиш.
— Мама Соня, а хочеш я тобі кавалера знайду?- знову повернувся мій гість до попередньої теми.
— Ні, не хочу. Мені й одній непогано. Спи й не діставай, - я жбурнула в нього м’яким ведмедиком і почула заливчастий сміх. Він так жартував. Тоді мені так здалося. Велика дитина розважалася.
— А хочеш, зошити допоможу перевіряти? Двійок усім наставлю й нехай думають, за що, - він закрився подушкою, боячись, що я чимось знову в нього поцілю, але я цю киданину вирішила не продовжувати.
— Не хочу. Це моя робота. Спи!
У кімнаті затихло, я відшукала ручку з червоною пастою й почала перевіряти твори десятикласників. Вже зрозуміла, що два стоси не подужаю, але хоча б один потрібно було себе примусити перевірити, бо потім як збереться груда – точно не осилити. Вже половина пачки була перевірена й мене відверто хилило до сну. В якийсь момент я відчула його погляд на собі – підняла очі – так, лежить, підперши підборіддям подушку, й пильно дивиться.
— Закрий очі й рахуй про себе до ста. Я в дитинстві баранчиків уявляла на лугу й рахувала. Мені допомагало, - порадила.
— Мама Соня, а я тобі подобаюсь, - це було не питання, а нахабна констатація факту. – Я це відчуваю.
— Звичайно, подобаєшся. Як людина. Але не настільки, щоб я забула, що є твоїм класним керівником і дозволила сісти на голову. А зараз ти заснеш і не будеш мене діставати, інакше виставлю за двері прямо у рожевому халаті, - пригрозила на всяк випадок.
— Все, мовчу-мовчу й тільки рахую баранів. А можна лосів у лісі?
— Можна! – посміхнулася про себе.
— А ти б кидала ці зошити й теж відпочивала. І ще… я цілий день збирався сказати… за бабусю великий респект, - тиша запанувала надовго. Я все ж перевірила зошити, а коли вимикала лампу, кинула швидкий погляд на сплячого Вовку. Як мала дитина, він розбурхав ковдру і його рука звисала до самої підлоги, бо диван був для нього замалим. Я обережно, щоб хлопець не прокинувся, вкрила Вовку й прибрала руку під ковдру. Він у напівсні пробурчав:
— Дякую. Ти найкраща, мама Соня.
— Та спи вже, - мені стало ніяково за свій хвилинний прояв ніжності до цього хлопчика.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.