Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

9.3

 

Денніку Глоду в якомусь сенсі пощастило. Він зізнався, що з певного часу здатний пересувати речі силою думки, щиро ненавидить за це Жовту раду і в той момент, коли бриг Уфіна наближався до Шазіліра, уявляв, як вітрильник повертає на скелясті уступи, у вкрай вдалий час. Брікк встиг зіпсувати взаємовідносини з міською владою, тому не збирався заявляти, що «випалювачі» самі привезли до міста джерело чаклунства. Тим паче, Керрейт висловився щодо вогнищ чітко та недвозначно, а йти до нього на уклін зовсім не хотілося.

Пізніше очільник Ради поцікавився у магістраті функціями «Відділу у справах обдарованих» і почув, що такого ніколи не існувало. Його це не надто здивувало (секретна організація як-не-як), але змусило розпитати про доглядачку архіву.

Ось тут інформації знайшлося хоч греблю гати, і майже вся вона зводилася до кількох пунктів.

Перший: Міловіка Дзвінка з'явилася з нізвідки (втім, кадровий відділ стверджував протилежне, але роки роботи в архіві на посаді помічниці не зробили її помітною персоною).

Друге: з губернатором її пов'язували настільки незрозумілі стосунки, що навіть пліткарі з чималим стажем губилися і не знали, в який бік гнути.

Третє: дівчину з архіву не любили і побоювалися.

Чому? На це відповідав четвертий пункт: багато людей незрозуміло чому вважали її пов'язаною з темними силами.

І п'яте: пані доглядачка не боялась, як висловлювалися в народі, «нариватися». Ні, скандали вона не влаштовувала, істерик не здіймала, на оточуючення не кидалась, але, наприклад, у присутності ейрони Чарри… Невже хтось іще не знав, хто така Блекка Чарра?!

Той факт, що зі знатною дамою, яка обожнювала бути в центрі уваги за всяку ціну, «випалювач» поки не стикався, викликав на фізіономіях опитаних слабкі посмішки співчуття. Брікк не розумів, у чому криється підступ, і спочатку вирішив, нібито пані Чарра теж належала до «обдарованих».

Не бажаючи мати справ із людьми ненависного всім Нелюда і розуміючи: проблема не вирішиться сама собою, він спробував звернутися за допомогою до ейрони. В той день Блекка була особливо не в настрої – до неї дійшли чутки про її ж шлюб із жалюгідним (звісно, тільки з погляду першої красуні Шазіліра) торговцем. Начальнику Жовтої ради добряче дісталося: спочатку сльози, потім погрози, а в кінці – нецензурна лайка, значення якої Чарра навряд чи розуміла.

Брікк усвідомив свою помилку і повернувся до не надто приємного, зате надійного початкового плану – до архівної доглядачки.

***

– Я подивлюся, що можна зробити, – пообіцяла Міка, вислухавши коротке прохання. – Можливо, ваша людина не проклята. Знаєте, бувають такі збіги, що можна легко повірити в дива.

– Якщо хтось глянув на стіл, і стіл підстрибнув, збіги малоймовірні, – кисло заперечив Брікк.

– Стіл – не корабель! До того ж капітан розповідав зовсім інше. І з пристані бачили, як матроси самі поралися зі снастями, повертаючи вітрильник. Це…

Міка запнулася, раптом зрозумівши: поряд – не звичний до всього Даріан і навіть не скептично налаштований Мавк. Не можна бути відвертою з «випалювачем», особливо після того, як визнаєш свій, хай йому грець, «дар». Але й відмовитися Міка не могла. Той хлопець не заслужив вогнище. Треба трохи потягнути час, а потім… Як викрутитися із ситуації, що склалася?! Списати все на наказ магістрату? Точно, нехай ненавидить безсоромну кар'єристку, а не фальшиву цілительку від проклять.

– Ментальні здібності? – без паузи закінчив фразу Брікк. – Занадто велика аудиторія. Чаклуни не здатні контролювати понад десять людей одночасно, а Деннік і з одним не впорається. Та якщо припустити, що наказ ішов із берега… – Він задумливо потер лоба. – Ні. Відстань відіграє надзвичайно важливу роль. Оскільки сила навіювання лише придаток до основної, вона значно слабша.

«Зовсім нещодавно у Шазілірі був проклятий, який міг керувати майже сотнею людей. Але відстань, напевно, справді має значення. І я вірю словам капітана, а не домислам того, хто розказує про «зараження» прокляттям. Моє особисте переконання: морякам наказали змінити напрям, причому зробив це обдарований, що перебував на тому ж судні», – розмірковувала Міка, вголос погоджуючись прийти після обіду і подивитися на бідолаху, який готувався до трагічного кінця.

Вона поки що не збиралася ділитися міркуваннями. Хто знає, що вигідніше? Раптом вдасться «знищити прокляття» (ото сміху буде!) і «випалювачі» почнуть поводитися спокійніше?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍