Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

на їхньому шляху ініціятор, вони ніколи б не потрапили до концтабору. Це означає, що до вашої категорії можна поставити тільки ініціяторів.

— Не зовсім так. Часом сторонній імпульс допомагає людині переступити Рубікон, але переступивши, вона формується в самостійну індивідуальність.

— Ви багато знаєте таких прикладів? — перепитав Андрушко.

— У свій час вийшла книжка про триста біографій народовольців. Історія народовольських груп, треба правду сказати, свідчить, що тільки один із семи після першого вироку продовжував боротьбу. Шість із семи переключалися у засланні на вирощування курочок і гусочок і більше не підіймали рука проти влади. Цей сьомий був зазвичай ініціятором створення групи, але все-таки не завжди. Пане Андрушко, я чув, що ви один по справі. Це свідчить, що ви також ініціятор. Хотів би й я більше знати про вас.

— Я народився 1929 року на Івано-Франківщині. Учився в Коломийській гімназії. 1943–1944 років належав до юнацької мережі ОУН. Мав зв’язок з УПА і розповсюджував літературу, листівки, вивішував прапори. Складав і сам листівки. У травні 1952 року вивісив прапор над Чернівецьким університетом. Займався диверсіями: нищив телефонну лінію, парові колгоспні молотарки, спалив на Коломийщині клуб і бібліотеку з більшовицькою літературою. Після знищення УПА продовжував діяти самостійно. Заарештували мене 1959 року. Під час трусу знайшли кілька брошур та особисті записи антибільшовицького націоналістичного змісту. Більше не змогли нічого довести і суд засудив мене до п’яти років суворого режиму. Оце і вся історія.

— Пане Влодку, у зоні є в’язні, що прийшли сюди по одному, і є в’язні, що прийшли групами. Ви помітили психологічну різницю між першими і другими? Як ви думаєте, у чому різниця між цими двома типами людей?

— Думаю, що є різниця і психологічна і світоглядна. Перше — це за характером незалежні люди. Їм не потрібний зовнішній поштовх. Вони психологічно (внутрішньо) самодостатні.

— Очевидячки ці риси притаманні й провідникам антисовітських груп?

— Так, так, авжеж. Далі йде другий чинник — світоглядний. Люди цієї категорії вважають, що сам один може довше протриматися і більше зробити, ніж діючи разом з іншими.

— Ви належите до цієї категорії — це ясно. Чому ви самі: просто немає потягу до роботи в гурті чи з міркувань конспірації?

— Мабуть, і те, й те. Прецінь, більше має вагу друге, а саме: одному можна довго діяти і не провалитися, а гуртом довго на волі не продержишся.

— Знаєте, я на все дивлюся з точки зору продуктивности праці. Як у техніці людство постійно прагне до підвищення продуктивности праці, так і в підпільній діяльности треба прагнути до цього. Підвищення продуктивности праці досягають багатьма способами: вдосконаленням техніки, розумним розподілом обов’язків, заохоченням до більшої активности та винахідливости у досягненні колективної мети тощо. Наша мета — донести ідею незалежности України до якнайбільшої кількості осіб української нації. Коли я створив організацію із семи осіб і дав кожному по примірнику програми, в якій написано, що потрібно робити, то тим самим я наче помножив свої вуста на сім — адже промовляють вже всі семеро, а не я один. Так я підвищив свою продуктивність праці.

— Тим самим ви збільшили у сім разів ризик провалу. Дистанцію від початку антидержавної діяльности до арешту ви скоротили в сім разів.

— Якщо нічого не робити, то ніколи не попадешся. Тому я дивлюся інакше: кожному із нас відведено певна кількість років активного життя, ну, наприклад, тридцять років (після перших підготовчих тридцяти). За ці 30 років треба виховати якнайбільше прихильників самостійности. За 1958–1961 роки я знайшов шість осіб. 1961 року нас заарештували. Сімох судили. 18 потрапило до списку для подальшої оперативної розробки. Ясна річ, я зовсім незадоволений наслідками своєї діяльности. І все-таки чи ваш шлях ефективніший?

— Я діяв сам. Поширював готову літературу й сам виготовляв листівки.

— Готова література — це що: товсті книжки? Скільком же людям ви могли дати?! Брошурки — їх давно ОУН перестала була друкувати. Листівки — як їх друкувати? У друкарні? Так усі друкарні під контролем і наглядом КДБ. Листівки від руки — так скільки їх напишеш?! Та й відбитки пальців, хімічний аналіз паперу й чорнила та почерк виводять чекістів на слід, і, як правило, досить швидко. Я не заперечую хосену цієї праці, проте сама листівка зовсім мало кого спонукає до боротьби. Живим словом можна її значно швидше штовхнути до практичної дії.

— Від членства в юначій мережі 1944 року і зв’язків з УПА 1945–1946 років до арешту 1959 року минуло близько півтора десятка років, а ви 1958 року приїхали в Галичину, а 1961 року вас уже заарештували й судили.

— За ці два з половиною роки до організації прилучено 25 осіб. Я мріяв про розширення діяльности. Бачив перспективу росту організації і відчував збільшення масштабів як потребу власної душі. Ми провалилися через грубу помилку одного з наших членів. Коли б він цю помилку не допустив, ми б могли проіснувати ще років з два і зрости до ста членів.

— А потім?— запитав Андрушко.

— А потім провал. Інакше й бути не могло. Адже мова йде про роботу з людьми, про намагання міняти їхню комуністичну свідомість на патріотичну. Можна таємно від влади хоч сто років точити вдома шаблю, але агітувати людей за самостійність у просякнутому антиукраїнськими окупаційними силами суспільстві довго не можна. Сама природа агітації публічна, що й виключає можливість її тривалого продовження.

— Я почуваю себе краще, коли знаю, що ймовірність арешту залежить від мене самого. Обдурив чекістів — моя заслуга, провалився — моя помилка. А в організації доля кожного залежить від поведінки багатьох, через це чекаєш арешту не після своєї акції, а постійно, бо не знаєш, хто, де й коли міг зробити помилку, а то й просто здрейфити і здати.

— З огляду на міркування самозбереження ви, ясна річ, маєте рацію, але долю нації так змінити не можна. Національно-визвольний рух кожної поневоленої нації мав різні форми, й роботу індивідуальних борців теж, але він завжди — коли тільки йому вдавалося перемагати — розвивався від малих груп до більших, до партій, до збройних загонів і цілих армій.

— І тоді один ішов до регулярної армії, щоб влитися в лаву, а інший ішов до розвідки, щоб самому виконувати завдання. Думаю, що ці особи приносили більше користи нації, аніж ті, що йшли до військової лави.

— Так — порівняно зі стрільцем військової лави. Ні