Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Ці слова повисли у повітрі, як вирок. Планета вмирає. Вони сидять на тілі мертвого світу, заповненого залишками цивілізації, похованої під своїми ж помилками та марними спробами вижити. А вони, як крихітні піщинки в океані, намагаються знайти відповідь, якої, можливо, не існує.

Аеон зітхнув, відчуваючи, як холодні пальці страху повільно обвивають його груди.

— Ми можемо тільки гадати, що тут сталося, — сказав він, намагаючись твердо говорити. — Але в наших силах зробити так, щоби ця історія не повторилася з нами. Ми – люди. Ми – дослідники, які досліджують глибини космосу. Не для того, щоб згинути, а щоб зрозуміти, створити і залишити свій слід.

Його слова пролунали надто тихо та невпевнено. Може, він сам уже не вірив у те, що казав.

У печері знову повисло напружене мовчання. Селена, трохи заспокоївшись після свого звіту, пересіла ближче до вогнища, насилу розправляючи онімілі кінцівки. Кожен був занурений у свої думки, намагаючись усвідомити почуте.

— Чому вони залишили цю систему… — заговорив Максвелл, порушуючи тишу. Його голос звучав задумливо, але з нотками розпачу. - Ця ... система, звана "Кристал Життя". Я бачив деякі записи в архівах, але все це виглядало як міф... або маячня одного з наших дослідників.

Аеон насупився, не відразу розуміючи, про що він говорить. Він підвів голову і, помітивши погляди своїх людей, кивнув, даючи знак продовжувати.

- Розкажи все, що знаєш, Максвелл. Зараз кожна крихта інформації може виявитися ключовою.

Вчений посовався, намагаючись влаштуватися зручніше. Пальці його нервово барабанили корпусом планшета, який він тримав на колінах. Здавалося, йому було непросто заговорити.

— Це давня теорія, — почав він повільно. — Ще на зорі космічних досліджень було знайдено сліди стародавніх цивілізацій, які використовували щось так зване "Кристал Життя". Ця назва була умовною, оскільки ніхто так і не зміг зрозуміти його справжнє призначення. Система, що ніби живить цілу планету... утримує її в стабільному стані.

- Планету? — перепитала Марія, насупившись. — Ти хочеш сказати, що ця система контролювала саму планету?

- Саме так. - Максвелл кивнув. — Кристал Життя, якщо вірити записам, був чимось на зразок серця світу. Він підтримував екологічну стабільність, баланс між енергією, життям та смертю. Розумієте? Це не просто технологія — це як симбіоз науки і магії, якщо дозволите таке порівняння.

Аеон насупився, осмислюючи сказане. Він задумливо провів рукою по обличчю, ніби намагався стерти невидиму пилюку сумнівів.

— Якщо Кристал підтримував стабільність планети, то чому він вийшов із ладу? Чому ця система не працює?

— Можливо, її було знищено, — подав голос Стівен. - Або сама планета ... відторгла її? Або її відключили навмисно. Але навіщо?

Максвел похитав головою.

— Оце і є загадка. Кристал Життя було виявлено лише на кількох планетах. Але всі вони – мертві світи. — Він нахилився вперед, і очі його спалахнули інтересом і страхом одночасно. — Є гіпотеза, що ті, хто творив цю систему, звали себе Алантари. Ми знаємо лише їх ім'я та кілька символів, залишених на артефактах, що руйнуються. Але ось що цікаво: на всіх планетах, де знаходили сліди їхньої цивілізації, життя гинула за кілька тисячоліть після створення Крісталу.

— Ти хочеш сказати, що… ця система не просто рятує планети, а й убиває їх? — здивовано спитав Брукс, подаючись уперед.

— Або їхні творці знали щось, чого ми не знаємо, — пробурмотів Максвелл. — Може, Крістал був останнім засобом, створеним для того, щоб відстрочити неминуче. Як… штучна підтримка життя для вмираючого організму. Тимчасове рішення виграти час.

— Якось не в'яжеться, — втрутилася Марія, потираючи скроню. — Навіщо витрачати стільки сил, створювати цілі системи, щоб знищити планету? Вони могли просто піти і залишити все як є.

— А як піти було неможливо? — прошепотіла Селена, підводячись з місця. Її обличчя, ще недавно перекошене від болю та страху, тепер виражало щось інше — здогад, майже прозріння. — Якщо Кристал Життя — це їхня спроба зберегти свою спадщину? Адже ми всі знаємо, що цивілізації приходять та йдуть. Але, можливо, Алантари намагалися залишити після себе, навіть якщо вони самі зникли?

— Тобто… спадщина, яка не вічна? - Обережно уточнив Аеон. — Спадщина, приречена на загибель?

Максвелл зітхнув.

— Можливо, вони прагнули зберегти бодай частину своєї цивілізації. Енергію, пам'ять… Навіть не знаю. Кристал – це більше, ніж просто механізм. Його природа – загадка. Але факт залишається фактом: він або руйнує світи, або вмирає з ними.

Усі притихли, намагаючись переварити сказане. Їхні погляди, стомлені й сповнені сумнівів, знову кинулися на Селену. Вона стиснула руки на колінах, уникаючи їхніх поглядів.

- Тоді виникає інше питання, - сказав Льюїс, порушивши важке мовчання. — Якщо це правда, то що Крістал робив тут? І… якщо він ще існує, то чи можемо ми його використовувати?

— Я не впевнений, що це гарна ідея, — втрутився Брукс. — Якщо ця система справді приречена на руйнування, то краще триматися від неї подалі. Ми можемо випадково запустити ланцюгову реакцію... або, що ще гірше, розбудити те, що спало на цій планеті.

— Але якщо він тут, — повільно вимовив Аеон, його голос звучав як у людини, яка прийняла важливе рішення, — нам треба зрозуміти, в якому стані. Якщо Зейн і розвідники його знайдуть, це може стати нашим порятунком, або кінцем. Але ми не маємо вибору.

Селена зіщулилася, згадуючи, що розповідав Зейн перед відходом. Слова вченого віддавалися гулкою луною в її голові. Їхня експедиція зіткнулася з чимось, чого вони навіть не могли зрозуміти.

— Капітане, — раптом промовила вона, голос її тремтів. — Зейн… Зейн казав, що планета почала змінюватися. Землетруси, отруйні рослини, гігантські хижі квіти... Все це наслідки нестабільності. Якщо Кристал, як і раніше, активний, то ми можемо зіткнутися з ще більшими небезпеками.

Аеон кивнув, знову глянувши на людей навколо.