Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

поїздка на ферму

Машина плавно рушила з місця, і вони виїхали на дорогу, що вела за межі міста. Сонце грало на лобовому склі, а в динаміках тихо лунала приємна музика. Кейт дивилася у вікно, спостерігаючи за пейзажами, що змінювалися.

Через годину вони з’їхали із головної дороги і почали рухатися по дорозі, яка вела на ферму. Кейт мило дивилася на краєвиди. Вони їхали через густий ліс, дерева якого створювали приємну тінь, а за ним виднілися величні гори. Літом гори були по-особливому чудові: їхні вершини купалися в сонячному світлі, а зелень здавалась ще яскравішою. Високі ялини стояли, ніби велетні, а поміж ними пробігали тонкі струмочки, що виблискували на сонці. Спокійна атмосфера природи наповнювала Кейт відчуттям гармонії і тихої радості.

Нарешті вони доїхали до ферми. Вона розташовувалася в мальовничій долині, оточеній зеленими пагорбами. Дерев'яний паркан огороджував просторий двір, де паслися кілька коней. Стара, але добре доглянута стайня стояла в центрі подвір'я, а поруч виднівся маленький будинок з червоним дахом. Повітря було наповнене ароматом свіжоскошеної трави і легким запахом сіна. Кейт вдихнула глибше, відчуваючи спокій і тишу цього місця.

Кейт вийшла з машини й оглянулася, вона завмерла, зачаровано спостерігаючи за кіньми, що мирно паслися на пасовищі. Їхні граційні постаті виглядали велично на тлі золотавого заходу сонця.

Один кінь — гнідий, з блискучою шерстю, що переливалася на світлі — підняв голову та уважно подивився на Кейт, ніби відчуваючи її присутність. Його темні очі були сповнені спокою та мудрості, а міцні м’язи під тонкою шкірою видавали приховану силу. Біля нього стояв грайливий вороний кінь, що час від часу бив копитом об землю, немов закликаючи її підійти ближче.

Кейт відчула, як її серце стискалося від хвилювання й захоплення. Від цих величних створінь віяло чимось старовинним і вічним, що змушувало її відчути себе частиною чогось більшого. Вона відчувала одночасно радість і трепет, легку невпевненість, але й дивне відчуття гармонії.

Її губи мимоволі розтяглися в усмішці, і вона зробила крок уперед, дозволяючи собі наблизитися до цього світу, де час здавався зупиненим.

Кейт була так занурена у спостереження за кіньми, що не одразу помітила, як до неї підійшов чоловік. Коли вона, нарешті, обернулася, то побачила його поруч. Йому було близько 60 років, і він обережно підтримувався на милицях. Його погляд був добрий і спокійний, але в ньому також була якась глибока туга, мов він носив важкий, але невидимий для інших тягар.

Кейт одразу відчула незручність, розгубленість.

—  Вибачте, я не хотів вас налякати, — сказав чоловік тихо, трохи зітхнувши. Його голос звучав трохи хрипло, але з якимось теплом, що нагадував про давні часи.

Кейт усміхнулася, намагаючись не виглядати занадто непевно.

—  Не налякали, просто я... захоплена кіньми,— відповіла вона, погляд все ще повернутий на пасовище.

Чоловік посміхнувся у відповідь, опустивши голову, і обережно зупинився біля неї.

—  Так, вони гарні. Я сам з дитинства любив спостерігати за ними. Це заспокоює, правда?

Кейт кивнула, відчуваючи, як затишок від його слів заспокоює її хвилювання.

Чоловік, посміхнувся й простягнув руку, хоча було видно, як йому важко стояти на милицях і одночасно простягати її. Його рухи були повільними, але рішучими. Рука була тепла і міцна, і в її доторку відчувалася невидима сила.

—  Колін, — сказав він тихо, і в його погляді була цікавість, ніби він вже чекав цієї зустрічі, але не хотів поспішати. Його очі виглядали втомленими, але в них було щось таке, що змушувало Кейт відчути, що ця зустріч не випадкова.

Вона усміхнулася і потиснула його руку, намагаючись передати йому своє тепло й підтримку.

—  Я Кейт, — сказала вона, почувши, як її голос трохи тремтить від емоцій, які все ще переповнювали її.

Колін кивнув, і в його очах з'явилося щось схоже на вдячність.

—  Приємно познайомитися, Кейт.

Олівер дістав речі з багажника машини, невпинно рухаючись швидкими, але спокійними кроками. Коли він підійшов до Кейт і Коліна, він привітно усміхнувся і, не вагаючись, простягнув руку Коліну.

—   Привіт, Коліне! Як справи? — запитав Олівер, відчуваючи знайоме тепло в його голосі. В його манерах була легка впевненість, але водночас і ввічливість, що створювало враження, ніби вони знайомі вже давно.

Колін, хоча й зосереджений на своїх милицях, тепло відповів:

— Якби не нога, було б все чудово.

Кейт помітила, як легко вони порозумілися, і їй стало трохи легше. Серце все ще билося швидше, але тепла атмосфера навколо допомагала заспокоїтися.

— Хоча, зважаючи на те, що через травму я познайомився з такою вродливою дівчиною, може, не все так погано.

Колін підморгнув Кейт, і вона одразу зашарілася. Її щоки почервоніли, а погляд на мить став розгубленим. Вона не очікувала такого жесту і відчула, як серце швидше забилося. В очах Коліна промайнув дружній, але теплий жартівливий погляд, що додав ще більше невидимої легкості в атмосферу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍