Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Добре, а тепер замовкни, бо мені треба спати.
— Шкода. — Марія перевернулася зі спини набік. — Шкода, що ти вчишся не зі мною! Так би ходили на заняття, як завжди, удвох, вивчали б воду. — Вона помахала пляшкою в повітрі. — А взагалі було б класно обирати собі кафедру, а за нею отримувати силу, яку хочеш. Чому так не можна?
П’яні теревені Марії забавляли Алісу. Вона всміхнулася, перш ніж відповісти:
— Тоді б гвардійці зникли.
Марія нахмурилася.
— Ой не велика втрата, подумаєш? Воно було б того варте. От я би обрала собі силу розуму й змушувала б інших давати мені гроші за мої співи. Або, може, вогонь, щоб створювати чари з власної енергії, а не використовувати вже існуючу воду. — Вона підняла голову. — А ти що б собі взяла?
У цей момент Аліса задумалася: «А чому б не розповісти їй про силу елементала?» Стенлі з цирку знав, Альфред і Ґрета знали, то чому краща подруга не повинна? Тим паче, як показав час, вона людина надійна, та й удвох зберігати таємницю легше. Ну, або ж Алісу просто сильно гепнули по голові під час поєдинку, та це нічого не змінювало. Рішення було прийнято.
— Воду, — зронила Аліса після недовгої тиші.
Вона поклала голову набік й поглянула на рослину на тумбочці, потім на порожню пляшку й на Марію, яка встала з ліжка, марно витираючи ковдру, яку щойно облила спиртним.
— Та ну, — байдуже вела вона. — Вода відстій, і ти її не любиш. Що чесно ти б обрала? Будь-яка відповідь приймається, навіть землерийки.
— Так це чесно! Я мала можливість обирати кафедру, але обрала кляту воду.
— У сенсі? — перепитала Марія, скрививши обличчя, ніби слона у вікні побачила.
— У прямому. — Аліса всміхнулася. — Показати фокус?
Навіщо говорити прямо, якщо можна влаштувати шоу? Вона вже вигадала програму виступу. Марія опустила голову в незакінченому кивку, зосереджуючись на розмові, і відповіла:
— Ще питаєш? Давай!
— Тоді краще сядь.
Коли Марія послухалася, Аліса підвелася з ліжка й, сівши, підсунула до себе горщик з Арчі. Потім вона виставила руку перед рослиною й розчепірила пальці. Коли зробила кілька рухів, із маленького бутону в лічені секунди розквітла пишна блакитна квітка.
Марія витріщила очі. Якийсь час вона спантеличено дивилася на рослину, потім, прищурившись, повільно перевела погляд на пляшку.
— А скільки я випила?
Аліса засміялася.
— Не настільки багато. Кажу ж, фокус! Я ще так можу. — Вона дістала зі свого ящика списаний листок чернетки, розірвала його на маленькі клаптики, поклала на перемотану руку, а іншою за допомогою сили повітря підняла десятки шматочків паперу вгору і, клацнувши пальцями, підпалила їх. Ті вмить згоріли на дрібний попіл.
Марія відхилилася назад, упершись головою в стіну. Вона не вірила своїм очам, вступивши погляд у місце, де мить тому горіли клаптики.
— Оч-ма-ніти! Як ти це робиш?
— Це зветься елементал, — сказала Аліса, відсовуючи назад горщик з квіткою.
— Елементал? — пошепки перепитала Марія. — Живий елементал із титанів у наш час? Це ж сказитися можна, як круто! А звідки в тебе така сила?
Вона стенула плечима. Якби ж сама знала відповідь на це запитання, що мучило її все життя.
— Не знаю навіть. Але не розповідай більше нікому, будь ласка. Не хочу, щоб про мене тут усі патякали.
— Навіть нашим? Це ж несправедливо, — засмутилася Марія.
— Навіть їм. Так буде краще. Безпечніше.
Якусь мить подруга мовчала, а потім спокійно відповіла:
— Добре, не буду. Хоча я б на твоєму місці хизувалася цим перед кожним деревом. Ти ж тут наймогутніша! — Задумавшись, Марія нахилила голову набік і додала: — Зажди. Ти реально могла вибрати будь-яку кафедру, крім ключників, а обрала воду? Мокру й холодну воду? Я справді чогось не розумію в цьому житті.
Від її слів усмішка з обличчя Аліси не зникала.
— Я вже й сама пошкодувала про це. Обрала б я щось інше — не страждала б зараз у гвардії.
— Розумію! Хоча з іншого боку, у нас кращий наставник, ніж той самий Доріан. Точніше, був у нас, бо зараз у тебе красунчик Нейтер. До речі, як він там?
Ось про нього Аліса не хотіла говорити. Та й думати не могла, бо все надто незрозуміло. Вона вмостилася назад у ліжко й промовила:
— Так, все. Я спати.
— Ти не відповіла! — повела далі Марія, злегка вдаривши рукою свою подушку.
Аліса вкрилася та повернулася на інший бік.
— Тут нічого розповідати. На добраніч.
— Ясно все з вами! Добре, спи. І нехай тобі насниться Нейтер, який героїчно рятує тебе з води і робить штучне дихання, — весело відповіла вона й сама вляглася.
Від її слів Аліса стривожено визирнула з-під ковдри.
— Він робив мені штучне дихання?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.