Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

class="p">— Я розбив його на друзки й викинув у проїжджий сміттєвіз.　

Після секундної паузи Вебб цікавиться:　

— Ви знали про інших чоловіків, з якими вона зустрічалася?　

— Аманда? Вона не зустрічалася з іншими. Лише зі мною.　

Вебб вражається наївністю цього чоловіка. А може, це його его.　

— Серйозно? Ви не знали? Вона ще де з ким зустрічалась у готелі «Парадиз», доволі регулярно. Ми маємо відеодокази.　

Обличчя Ньюелла смутніє, і він відводить очі.　

— Ні. З ким? — питає він.　

— З Ларрі Гаррісом, — Вебб відчуває деяке задоволення, дивлячись в обличчя Ньюеллу. — Звідки нам знати, що ви не були ревнивцем? — розмірковує він. — Ви були з Амандою в хатині тієї п’ятниці. Повернулися туди в суботу. Від тієї п’ятниці вона зникла. Наскільки нам відомо, ви останній бачили її живою. Знали, що вона розповіла чоловікові, буцімто їде з Керолайн, тож буде схоже, що вона просто від нього пішла. Ви знали, що вона була вагітна? Це не вписувалось у ваші плани? Ви сварилися через це?　

Ньюелл дивиться на детектива з дедалі більшим страхом.　

— Ні. Тобто так, я знав, що вона вагітна. Але ми через це не сварилися. Вона збиралася перервати вагітність.　

— Не впевнений, що я вам вірю, — промовляє Вебб.　

— Я хочу адвоката, — каже Ньюелл наляканим голосом.　

Вебб підводиться, щоб вийти з кімнати для допитів, і знаком запрошує Мун піти з ним. Посилає до кімнати офіцера, щоб Кіту Ньюеллу простіше було зв’язатися з адвокатом. Нехай пітніє і тремтить, доки чекає на прибуття свого захисника.　

Ґленда неспокійно походжає будинком. Двоє експертів давно пішли, забравши із собою їхній комп’ютер й електроніку. Вона налякана. Кіт сказав, що видалив листи, але вона боїться, що цього не досить — Ґленда впевнена, що поліція знає, як відновити видалені файли. Це їхня робота.　

Кіта немає вже кілька годин. Вона не знає, що відбувається, і це доводить її до сказу. Очевидно, його підозрюють у вбивстві Аманди. Кіт зустрічався з Амандою — він визнав це перед нею і, мабуть, визнає перед ними. Експерти знайдуть листи. Йому висунуть обвинувачення й судитимуть за вбивство. Що вона скаже їхньому синові?　

Ґленда з жалем згадує про Олівію. Ще ніколи вона так не потребувала друга, як у цю мить, але зараз Олівія — остання, з ким вона хоче говорити.

Коли Адам вертається додому зі школи, Ґленда чекає на нього. Зі знайомим стуком він опускає важкий ранець на підлогу під дверима й проходить повз матір одразу на кухню, щоб щось з’їсти. Здається, він навіть не помічає, що вона стоїть поряд.　

— Адаме, — каже вона. І йде слідом за ним на кухню. — Нам треба поговорити.　

Він відчиняє дверцята холодильника, а тоді сторожко озирається на матір через плече. Вона глитає.　

— Твій батько в поліції.　

Адам кам’яніє.　

— Його допитують щодо Аманди Пірс.　

На синовому обличчі проступає вираз жаху. Триває важка тиша.　

— Ну, вони ж усіх допитують, чи не так? — завважує Адам.　

— Так.　

— Його відпустять, — каже Адам. — Як тата Рейлі. Його ж відпустили.　

— Не знаю, — натягнутим голосом каже Ґленда. — Я не знаю, що відбувається у відділку. Але поліція вилучила комп’ютер твого батька.　

Ще мить Адам стоїть зовсім нерухомо. Його обличчя бліде. А тоді він різко відвертається від неї й поспішає нагору.　

— Постривай, Адаме, мені треба з тобою поговорити. Але він тікає, перестрибуючи через дві сходинки.　

Рейлі глибоко нещасний. Це він бачив листи Кіта Ньюелла. Через нього тато потрапив до поліції. І через нього Кіт Ньюелл сидить у відділку, мабуть, підозрюваний у вбивстві. Рейлі щойно отримав розлючене повідомлення від Адама.　

Батьки нарешті повернули йомутелефон, коли Рейлі розповів їм правду про вторгнення до будинків і присягнувся, що зав’язав з хакерством. Але зараз він майже шкодує, що отримав його назад. Рейлі знову дивиться на повідомлення. Ну а чого він очікував? Знав же, що, тільки-но він скаже правду про Адамового тата, батьків друга можуть викликати до поліції. Він відчував, що не має вибору, адже його власний батько досі перебуває під підозрою. Рейлі знає, що Кіт Ньюелл — покидьок, але чи може він насправді бути вбивцею? Це не так шокує, як імовірність того, що його рідний батько виявиться вбивцею.　

Він знову перечитує повідомлення Адама, а тоді відкидає телефон.　

Він цього не витримає. Зараз усе вийде назовні — що він вдерся до будинку Ньюеллів і в їхній комп’ютер теж. Якщо Адамового тата судитимуть, Рейлі доведеться свідчити про ті листи. Усі дізнаються. У Рейлі можуть бути великі неприємності. Але якщо Кіт Ньюелл убив Аманду Пірс, принаймні, його власний батько буде вільний.　

Пізно ввечері Вебб знову входить до кімнати для допитів, а слідом за ним — Мун. Зараз біля Кіта Ньюелла його адвокат.　

Вони поновлюють допит. Ньюелл вперто хитає головою.

— Я її не вбивав. Коли я їхав від неї у вечір п’ятниці, з нею все було гаразд. А коли повернувся в суботу, близько десятої тридцяти ранку, Аманда вже зникла. Усе було прибране. Я гадав, що вона передумала. Гадки не мав, що з нею сталося. — Він придушує схлип, поступаючись утомі й напрузі. — Я зрозумів, що щось не так, тільки-но побачив, що її авто зникло. Спробував відчинити двері, але ті були замкнені. Я взяв… — Він раптом зупиняється.　

Вебб відчуває, як поряд миттєво насторожується Мун.　

— Замкнені, — повторює Вебб у тиші.　

— Ні, — швидко каже Ньюелл. — Перепрошую, я втомився. Вони не були замкнені. Я увійшов туди й побачив, що будинок порожній.　

— Ви казали, що він був замкнений. «Я взяв» — ви хотіли сказати, що взяли ключі, правильно? — напосідає Вебб.　

— Там точно було незамкнено, — говорить Ньюелл. — Я ввійшов туди, і ключі лежали на кухонній стільниці.　

Він дивиться на свого адвоката, ніби сигналізуючи йому про щось очима.　

— Більше ніяких запитань, — заявляє адвокат. — Мій клієнт утомився. Наразі досить. — Адвокат встає.— Ви збираєтеся затримати його?　

— Так, — каже Вебб. — Однозначно збираємося.　

Олівія приходить до дверей Ґленди. Уже пізно, по десятій годині. На вулиці темно й холодно. Вона щільніше кутається в куртку. Намагалася зателефонувати, але Ґленда не бере слухавку. Олівія знає, що вона вдома, — Рейлі розповів їй, що Адам надсилав йому повідомлення, бо непокоїться за матір і просить прислати його матір на допомогу. Тож Олівія не так уже й нав’язується — її запросили. Але нервується, адже цілком упевнена, що Ґленда не захоче її бачити.　

Ґленда не підходить до дверей. Олівія знову тисне на дзвінок. І нарешті чує кроки. Двері відчиняються, але за ними не Ґленда, а