Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
P. S. Я бачила старенького професора-чеченця Нунаєва. Ми дружимо. Він не виїхав із Ґрозного. Приходив порозмовляти. Ми обмінювалися книжками.
Поля
09.09.
У нас, мабуть, скоро буде війна. У селах навколо Ґрозного вже бомбить російська авіація. Війна в Дагестані.
До школи мені 11-го числа.
Ми з мамою торгуємо, щоб хоч якось вижити. Поряд жінки торгують капустою, цигарками, квітами. У сусідньому ряду продаються халва й цукерки.
Я купила собі заколку на волосся, щоб хустка красивіше облягала голову.
20.09.
Поки не бомбардують. Торгую. Вистачає на їжу.
Ринок бідний: жінки та діти. Чоловіків майже немає — роз’їхались. У нашому ряду бабусі з онуками торгують хлібом і молоком. Ми дружимо з Хабібою, Закою та Хурман. Дівчинка Зурхан торгує з татом.
Мені снився Мага. Він був красивий!
Вітчим поїхав до друга. Той переїжджає. Потрібно допомогти повантажити речі: родина хоче виїхати до Інгушетії.
P. S. Іслам — остання релігія, послана з неба людям. Тьотя Кусум і я розмовляли про це. Вона сказала, що, коли людина обирає свою релігію, проливається кров. Так завжди буває, якщо людина раніше грішила. Кров змиває з людини всі попередні падіння, і вона стає чистою, ніби знову народилась.
21.09.
Злива огортала місто.
Ми торгували. І траплялись історії. Я їх записувала.
Історії під дощем
Ми зустріли росіянку Інгу — вона торгує журналами. Клейончастий дах над її столом протікав, і вона пішла торгувати до росіянки Ані, яка торгує пачками чаю біля Біржі. В обох чоловіки чеченці. Біржею називають будинок неподалік ринку. Там продається зброя в магазині «Мисливець і рибалка». Говорять, що можна купити пістолет або автомат, але я дивилась і ніде не бачила. Мабуть, можна купити, якщо знати в кого. Навколо Біржі крамарі продають товари: хліб, масло, сукні й цигарки. Після «переселення» Інга вирішила купити собі теплі шкарпетки й попрохала мене постежити за її столом із журналами. Я погодилась.
Історія № 1. До столика підійшли двоє: літня чеченка й доларовик — чоловік, який обмінює гроші. Вони спитали дозволу скористатися краєм стола під навісом. Я, зрозуміло, не заперечила старшим. І от на моїх очах стара жінка витягає з торби пачки грошей, перев’язані гумками. Знаєш, скільки там було? Мільйон! Я вперше в житті бачила стільки грошей!
Я спитала жінку:
— Ви так прийшли? Ви без охорони?!
У відповідь бабуся показала мені піку своєї парасольки й каже:
— Я от спеціально залізний кінець наточила. Як дам злодієві в лоб!
Сама вона виглядала худою і була вдягнена, як бомж. Потім узялася лаяти дядька-доларовика:
— Ти чому з гумками необережно поводишся?! Я їх щодня купувати не можу!
Сама склала долари у великий прозорий пакет за 1 рубль (так, що все було видно) і пішла. Ми гадали: звідкіля стільки грошей?!
Історія № 2. Тільки-но таємнича бабуся пішла, з’явилися двоє парубків. Чеченці. У мене вони нічого питати не стали, а мовчки підійшли до стола під навісом, і один другому відрахував 10 000 доларів. Після чого вони потисли один одному руки зі словами: «Ти мій брат!» і «Хай воздасть тобі Аллах». Раптом той, який одержав гроші, задумався:
— Чекай-но, ти ж мені ще п’ять рублів винен!
— Як?! — щиро здивувався другий. — Адже ти щойно 10 000 доларів одержав!
— А ти що, забув?! Ти в мене навесні позичав! На морозиво!
Порився «брат» у кишені. Віддав йому монетку.
Історія № 3. Навпроти стола Інги кафе. Двері відчинені. Мені видно двох молодих хлопців. Вихованих. Вони сидять і чемно розмовляють.
Записую їхню бесіду. Перший:
— Мені винен один хлопець і не віддає. Погано робить.
Другий:
— Ти нічого не зробив?
Перший:
— Так, було якось. Стріляв по його машині. Не влучив!
Другий:
— Кепські справи! Нічого, у мене є машина. Увечері…
Тут підійшла дівчина-офіціантка. Прибрала чашки. Щодо грошей хлопці чемно сказали, що решти не треба. Виходять і договорюють.
Другий:
— Він удома сам? Сам. Сьогодні, якщо не віддасть, буде в нас весела прогулянка.
Перший, тиснучи йому руку:
— Ти — мій єдиний близький!
P. S. Слава Богу, прийшла Інга. Біржа — якесь моторошнувате місце. На ринку нічого подібного я не чула й не бачила.
П.
23.09.
Війна в Чечні.
Сьогодні, о 10.25 дня, коли ми виходили торгувати на ринок, почалося бомбардування. Літаки кидали бомби на аеропорт. Диму! Жах!
Усі сусіди з нашого двору, зайняті в основному протиранням штанів на лавках, заохкали, завили від страху. А ми з мамою сіли в автобус і поїхали на ринок.
Там о 15.00 теж почали бомбити. Деякі потікали відразу. Хапали речі й бігли. Але ми, тітонька Хурман, яка продає солодку воду, дівчинка Зурхан із татом, сусідка Хазан, тьотя Кусум залишилися торгувати. Яка різниця, де померти?
Єдина доля всіх, хто на землі:
Помруть раби, помруть і королі.
Літаки дзижчали зграями. І герої перетворилися на боягузів. Відбулася головна метаморфоза! З дочкою Хурман, маленькою Тисою, я їла цукерки й розповідала їй казку про Снігову королеву. Повз нас, мов вітер, пронісся Буратино, крикнувши, що війна йому до душі. Йолоп!
А в жінки, що торгує молоком, цього року померла дочка вісімнадцяти років, а зараз лишилися самі вдома двоє дітей (3 і 5 років). Вони замкнені на четвертому поверсі, біля аеропорту, де російські літаки кидають бомби! Бомбили Комсомольський колгосп, Андріївську долину і обіцяли — Карпинку (район приватного сектора), де живуть родини дівчат із мого класу: Арини, Заїри, Тини й Зулі.
Тьотя Мар’ям каже, що вдома було не краще, ніж на ринку. Теж бомбили.
Це вже третя війна в моєму житті. У Першу війну ми жили з родиною бабусі Ніни, тьотею Варею та її синами. У Літню війну ми ховалися в підвалі родичів тьоті Мар’ям, із дідусем Тунзіним та його дружиною. Нова, третя війна. І всі ці війни з Росією через нафту.
Дивне й страшне було після бомбових ударів. Над Центральним ринком Ґрозного з’явилися чудні хмари, яких іще ніхто ніколи не бачив. Із хмар являлися картини (забобонні люди боялися дивитись у небо), а я замалювала їх, як змогла. Спочатку з-за будинку Біржі з’явилося ніби полум’я з хмар. Вогонь. Потім полум’я та вода. Наче величезні хвилі накрили ринок.
24.09.
10.05. Нас трохи бомбили сьогодні. І сусіди вже не пішли на роботу, тому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.