Читати книгу - "Сонячний Птах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я відчував, як підіймається крик від глибоких атавістичних глибин моєї душі, радісний зойк, що здавався природним доповненням до смертельної пісні сокири. Мені довелося докласти неабияких зусиль, щоб зупинити політ сокири, зойк, який йому передував, досяг моїх губів, і я подивився на обличчя людей, що стояли навколо мене.
Вони витріщалися на мене так, ніби я збожеволів і піна бризнула з мого рота. Я швидко опустив сокиру. Я стояв там, почуваючись дурнем заплішеним, приголомшений своєю поведінкою, коли у мене в руках опинився такий скарб. Рукоять могла стати крихкою і розлетітися на гострі скалки від моїх різких рухів.
– Я лише хотів випробувати її, – сказав я збентежено. – Пробачте мені.
Того вечора ми довго міркували й сушили собі голови над загадкою архівів і засиділися далеко за північ. Ми так і не знайшли відповіді на свої запитання, а потім Лорен провів мене до моєї хатини.
– «Лір» прилітає завтра вранці, щоб забрати мене, Бене. Я пробув тут уже два тижні й не можу відкладати свій відліт бодай на один день. Господи, я жахаюся, коли думаю про те, як нехтував я свої обов’язки після того, як ми почали ці розкопки!
Ми зупинилися біля дверей моєї хатини, й Лорен закурив сигару.
– Що можна сказати про місце, яке примушує нас діяти так дивно, Бене? Ти теж маєш таке відчуття? Так, ніби, – він завагався, – ми стали заручниками долі.
Я кивнув головою, й Лорен був підбадьорений.
– Ота сокира. Вона якось дивно вплинула на тебе, Бене. Ти перестав бути собою протягом кількох хвилин там, сьогодні.
– Я знаю.
– Я помираю від бажання довідатися, що написано в тих сувоях, Бене. Ми повинні почати роботу з їхнього розшифрування якомога скоріше.
– Там роботи на десять років, Ло. Тобі треба навчитися бути терплячим.
– Терпіння не належить до моїх переваг. Учора ввечері я читав про відкриття Тутанхамонової гробниці. Лорд Карнарвон зробив те відкриття можливим, а проте помер раніше, аніж зміг побачити саркофаг мертвого фараона.
– Не будь таким схильним до меланхолії, Ло.
– Гаразд, – погодився Лорен. – А ти не марнуй часу, Бене.
– Привези мені Гамілтона, – сказав я. – Ми не можемо нічого зробити без нього.
– Я буду в Лондоні у п’ятницю, – сказав мені Лорен. – Зустрінуся з ним особисто.
– Він старий дивак, і з ним тобі буде важко, – застеріг його я.
Лорен усміхнувся.
– Залиш його мені. А тепер послухай, що я тобі скажу, Бенджаміне, мій хлопче, якщо ти тут щось знайдеш, то негайно дай мені про це знати, ти мене зрозумів? Я хочу бути тут, коли це станеться.
– Коли станеться що?
– Я не знаю, але щось тут неодмінно станеться. Тут є щось іще, Бене. Я це знаю.
– Сподіваюся, ти маєш рацію, Ло.
Він ляснув мене по плечу й пішов геть у ніч, до власної хатини.
Поки ми працювали в архівах, виносячи звідти людські останки та оберемки зброї, «дакота» доставила до нас будівельну команду для зведення депозитарію для сувоїв. Це мав бути ще один великий збірний будинок із водонепроникними дверима й обладнаний могутнім устаткуванням для кондиціонування повітря, щоб зберігати сувої в атмосфері оптимальної температури та вологості. Навколо цього будинку поставили високу загорожу з колючого дроту в інтересах безпеки й ужили всіх заходів обережності щодо охорони сувоїв.
Водночас будівельна команда спорудила кілька житлових масивів для персоналу, який постійно збільшувався, й першими жителями цих осель стали чотири високі чиновники з уряду Ботсвани. Саме цей уряд заборонив вивезення сувоїв із території Ботсвани й зробив спорудження нових будівель необхідним. Урядова делегація перебувала тут два дні й покинула нас задоволена тим, що їхні інтереси стосовно відкриття будуть адекватно задоволені, але спочатку я взяв із них урочисту обіцянку зберігати в таємниці те, про що вони довідалися. Повідомлення про результати, здобуті під час наших археологічних розкопок, маю право зробити тільки я.
Ми почали наклеювати ярлички на гончарні глеки й знімати їх із полиць, переносячи в щойно збудований депозитарій. Ми докладали всіх можливих зусиль, щоб зафіксувати як за допомогою фотографій, так і письмових описів точне первісне розташування кожного глека. Здавалося вельми ймовірним, що вони стоять у хронологічному порядку, і цей факт мав полегшити роботу з розшифрування.
У понеділок я одержав нищівний удар по своїх планах у формі лаконічного послання від Лорена: «Гамілтон співпрацювати відмовився. Будь ласка, запропонуй альтернативу».
Я був розчарований, ображений і розлючений. Розчарований, бо Гамілтон був найкращим фахівцем у світі і його присутність надала б ваги та авторитету моїм розкопкам. Я був ображений, бо Гамілтон вочевидь вважав мої претензії хибними, адже моїй репутації завдано очевидної шкоди шаленими атаками моїх критиків та наукових опонентів, і на Гамілтона вони, напевне, подіяли. Він не хотів брати участь у помилковому або шахрайському відкритті, яке я зробив. І нарешті я був розлючений, бо відмова Гамілтона взяти участь у моїх дослідженнях стала для мене прямою образою. Він помітив мене знаком парії, й це знеохотить інших подати мені допомогу, якої я розпачливо потребував. Я міг бути дискредитований, ще й не встигши розпочати своє дослідження.
– Він навіть не захотів надати мені шанс, – запротестував я, звертаючись до Саллі. – Не захотів навіть вислухати мене. Господи, я досі не усвідомлював, що мене вважають професійним прокаженим. Навіть розмова зі мною може зруйнувати репутацію.
– Це худий лисий старий цап! – прокоментувала Саллі. – Він розпусний, старий любитель облапувати жіночі дупи й…
– І найуславленіший у світі авторитет зі стародавнього письма, – гірко доповнив я.
На це вона нічого не відповіла, й протягом кількох хвилин ми сиділи в безнадійній мовчанці.
Потім Саллі підбадьорилася.
– Їдьмо заберемо його, – запропонувала вона.
– Він може відмовитися зустрітися з нами, – похмуро кинув я.
– Він не відмовиться зустрітися зі мною, – запевнила мене Саллі, й за її словами була нерозказана історія, яка примусила ревнощі боляче заструмувати в моїх жилах.
Саллі працювала на нього три роки, і я міг утішати себе тільки тим, що її стандарти були достатньо високими, аби виключити з них Елдриджа Гамілтона.
Через сімдесят дві години я сидів у передній вітальні «Белла й Гарлі»,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячний Птах», після закриття браузера.