Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

морок не лякав її. В її вухах ще й досі лунав заспокійливий голос Матео. Вона намагалася повторити його слова: «Тобі щось примарилось, кізочко?» Однак не могла второпати їхнього змісту.

Поволі спливав час. Хтось важким кроком пройшов через двір. Потім знову запала тиша. Дівчина провела рукою по м'якій хутряній ковдрі. Де подівся великий чужинець? Неспокій закрався в її душу. Чом він так пізно пішов кудись? Після напруженої верхової їзди Ашіма була дуже стомлена, і все ж таки не могла заснути. Вона чуйно наслухалася до кожного шереху. Ні. Жодного звуку, який би свідчив про його повернення.

Ашіма відкинула ковдру і встала. Вона одягла свій шовковий халат, відчинила двері і виглянула надвір. На небі блищали зірки, повний місяць заливав подвір'я блідим світлом. За зачиненими дверима спали мандрівники. Десь там була й кімната молодого пана. Чи не піти до нього? Ашіма знала, що він — друг великого чужинця. Він зрозуміє її хвилювання, з ним вона знайде спільну мову.

Ніч була холодна. Дівчина почала дрижати. Хіба ж наважиться вона зайти до кімнати молодого пана? Ашіма повернулася до себе в кімнату, сіла на постіль і непорушним поглядом втупилася в темряву. Минали години. Ашіма боролася зі сном. В пам'яті її спливали одна за одною картини — добрі й злі. Вона опустилася на ковдру. «Тобі щось примарилось, кізочко?» Невже це він повернувся? На обличчі Ашіми проступила щаслива посмішка. Сон забирав її в свої обійми.

Тільки-но почало займатися на світ, як Ашіма прокинулась. Постіль великого чужинця була порожня. Надворі чулися голоси. Конюхи вели із стаєнь коней на водопій до річки. Дівчина нашвидку вмилася біля колодязя і побігла до дверей, що вели в кімнату молодого пана. Вона стиха постукала, приклала до дверей вухо і кілька секунд наслухалася. Але турбота за Матео примусила її забути страх. Ашіма ще раз постукала і покликала молодого пана. Їй здалося, начебто вона почула стогін. Тоді вона обережно, готова кожної миті кинутись навтікача, відчинила двері.

Коли її очі призвичаїлись до напівмороку, вона побачила на постелі Марко. Він поворухнувся і застогнав. Дівчина підбігла до нього і стала навколішки.

— Що з вами, пане?

Марко не зрозумів її: дуже схвильована, вона заговорила своєю рідною мовою.

— Що з вами, пане? Ви занедужали? — спитала вона по-персидськи і приклала руку до його гарячого чола. — Принести вам води?

Дівчина хутко вибігла з кімнати і скоро повернулася з кухлем води.

— Прокиньтесь!

Марко заборсався під ковдрою. Ашіма змочила хустинку і поклала йому на лоба. В цю мить він розплющив очі, однак не впізнав її. Він бурмотів щось незрозуміле. Дівчина взяла Марко за плечі і спробувала підвести й напоїти. Та тільки-но вона його трохи відпустила, як він одразу ж упав на спину.

— Зачекайте, пане, — мовила Ашіма. — Зараз я повернуся.

Вона вибігла надвір і постукала в двері купців. Чийсь гучний голос запросив її в кімнату.

Дівчина ще не опам'яталася як слід, і тому слова ніби самі зривалися з її вуст.

— Великий чужинець… Матео… щез… Юний пан… хворий… — бурмотіла вона.

— Що ти кажеш, Ашіма? — вигукнув Ніколо Поло. — Марко хворий?

— Так, пане, хворий. В нього обличчя аж горить.

— Ти чуєш, Мафіо?

Брати поскидали ковдри й квапливо подалися за Ашімою в кімнату Марко. Схилившись над хворим, Ніколо Поло обережно підняв його голову і влив у рот трошки води.

— Марко, ти чуєш мене? Це я, твій батько. Він не розуміє мене, Мафіо! — Ніколо безпорадно обернувся до брата. — Але ж у нього розплющені очі. Що він каже?

Марко бурмотів щось нерозбірливе, повторюючи одні й ті ж самі слова.

Мафіо Поло нахилився до рота хворого і лише похитав головою.

— Він якусь нісенітницю бурмоче. — Мафіо рішуче випростався. — Треба привести лікаря. Ашіма, ти залишишся біля нього, доки ми не повернемось.

Дівчина кивнула головою.

— Матео зник, — тихо сказала вона. На її слова ніхто не звернув уваги. Тоді вона сіпнула за рукав Мафіо Поло.

— Що ти хочеш, Ашіма?

— Матео зник, пане, з учорашнього вечора!

Мафіо відмахнувся.

— Повернеться! Ти доглядай молодого пана!

Ашіма сіла біля Марко на м'який килим. Стогін хворого не зачіпав її серця. На її обличчі знову застиг вираз страждання. Якимось чужим, відсутнім поглядом вона дивилася повз хворого. Зник великий чужинець, котрий захищав її, як батько. Той, хто врятував її із біди. І саме тоді, коли її душа почала прокидатися, він пішов геть. Пішов у ніч, взявши з собою меча.

Ніколо й Мафіо Поло повернулися з лікарем та його служником. Лікар був високий, пихатий старик, його темне обличчя облямовувала біла, як сніг, борода. Помахом руки він одігнав цікавих, що зібралися біля дверей.

— Залиште мене з хворим наодинці, — суворо сказав він.

Брати нерішуче перезирнулись, але потім пішли-таки за двері з тривожними, похмурими обличчями. За ними рушила й Ашіма.

— Найкраще буде — виконати всі його бажання, — мовив Мафіо Поло.

Вони стали чекати. Ніколо Поло неспокійно ходив по двору. Бадахшанський купець, що їхав з ними в каравані, спробував його заспокоїти.

— Довіртесь йому. Він уже вилікував не одного хворого. Кажуть, що він був у Індії і вивчав там таємниці магії.

Однак ці слова не могли заспокоїти Ніколо Поло.

Через деякий час двері відчинилися, і лікарів служник закликав братів досередини.

Хворий заспокоївся. Здавалося, що жар у нього трохи спав. Лікар бурмотів собі під ніс якісь незрозумілі слова і робив рукою таємничі знаки. Потім він тричі вклонився і, задкуючи, залишив кімнату.

— Нехай двері будуть відчинені! — наказав він.

Служник приніс великий ящик і відкрив кришку. Присутні побожно мовчали, спостерігаючи, як старий запалював тріски, як він довго сидів, підібгавши під себе ноги, на килимі і непорушно дивився на цівку диму. Крізь відчинені двері дим затягало до кімнати. Потім служник подав старому віяло з барвистих пір'їн. Той з нестямним криком вбіг у кімнату і віялом почав розганяти дим.

Коли старий відпочив після свого напруженого лікарювання і отримав десять дукатів, він дістав з ящика якийсь синій порошок і наказав давати його хворому невеличкими дозами через кожну годину разом з чашкою козячого молока.

— Він видужає? — спитав Ніколо Поло.

— Ангел смерті забирає до себе душі мандрівників, — пробурмотів старий. Раптом він пожвавішав і сказав: — Ви перебуваєте в долині ангела смерті. У вашого сина чорна пропасниця. Якщо аллах захоче, він видужає. Коли він оклигає, нехай його винесуть на гору. Чисте небесне повітря проганяє духів хвороби.

Він витягнув поперед себе руку, наче бажаючи