Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

зникла назавжди знаменита порода.

Насреддін притримав свого рисака. Вони саме під'їхали до краю скелястого плато. Перед ними в глибоку ущелину зривався водоспад. Вітер кидав в обличчя мандрівників дрібний водяний пил.

— Погляньте, юний пане, — сказав Насреддін, — онде Сікінан. — Він показав на високу гору, що здіймалася над іншими вершинами. — До неї два дні їзди.

— У мене немає бажання втрачати голову, — відповів Марко.

Насреддін урочисто підняв руку і прошепотів:

— Хай вас захистить аллах!

Ашіма їхала разом з Матео в кінці каравану. Вісім днів тому вони покинули Балх. Дівчину все ще гнітили спогади про базар работорговців, про жорстокі удари, про жахливий нічліг і залізні кайдани. Досі ще ніхто не бачив її посмішки. На її юному, майже дитячому обличчі немов закам'янів вираз страждання. Вона опиралася всевладному почуттю щастя, що заполонювало її серце і, здригаючись, наслухалася до прикрих голосів страху й недовіри.

Ті губи нечутно вимовляли ім'я: «Матео». Чуже, але прекрасне слово.

Голоси нашіптували їй: «Зачекай. Він купив тебе за сто дукатів… Ніхто не викидає задарма своїх грошей… Хіба ти не знаєш, що люди злі?.. Але ж жінка, що сиділа поруч з тобою, така ж рабиня, як і ти, дала тобі хліба… А Матео подарував тобі коня і шовковий, підбитий хутром халат… Хто він такий, цей чужинець? Добрий чарівник, бог, котрий звільнив тебе?»

Такі думки товпилися у її голові, піднімались до осяйних вершин і звідти падали в темні прірви.

Безвітряний вечір спускався з гір у долини й низини.

Караван досягнув невеличкого міста. Ашіма несміливо зиркнула на Матео. Дівчина відчувала, що його гнітить якась турбота.

Худе тіло Ашіми облягала м'яка хутряна одежа. Рани на ній уже загоїлись, боліли лишень кісточки ніг, коли вона вдаряла ними об стремена.

В караван-сараї дівчина перша зіскочила на землю. Вона одводила коней, вносила для купців шовкові подушки й килими і узагалі намагалася будь-чим прислужити мандрівникам.

— Сідай-но, Ашіма, — буркітливо сказав їй Матео, показуючи на одну з подушок. — Ти й досі ще худенька, як кізка, але ми тебе все одно відгодуємо.

Дівчина глянула на нього стурбовано й з острахом. Він помітив її лякливий погляд.

— Не бійся, Ашіма! — Він намагався пригадати ті окремі персидські слова, які вивчив по дорозі. — Не бійся, ти залишишся з нами.

Він лагідно посміхнувся.

— Лягай спати, кізочко. А я ще піду трошки погуляю надворі. — Кивнувши їй, він вийшов з караван-сарая.

Гомін дня затих. Матео чув тільки, як десь неподалік шумувала річка та слуга з брязкотом опускав у колодязь відро. В кімнатах погасили світло.

Одна турбота гнітила Матео. Він не мав грошей. Його гаманець був зовсім порожній. Мафіо Поло дав йому двісті дукатів, щоб він купив для Ашіми коня й шовковий халат. Тепер він думав про майбутню мандрівку через зловісну країну вічної криги, що розкинулась в надхмарній високості. Чом він раніше не брав участі в торговельних операціях купців?

Матео відчинив двері до кімнати Марко.

— Ти ще не спиш?

— Сідайте, Матео, — радісно озвався юнак. — Я записую все, що мені розповів Насреддін про Бадахшан.

Матео трохи полегшало на душі.

— Ти ще станеш справжнім вченим, — сказав він. — Тільки не дуже покладайся на того дідугана. Він усе висмоктує з пальця. Що ти знайдеш тут, крім гір, річок та овець, яких ми бачили? — Матео сперся головою на руку. — Що ти скажеш про мою донечку? Хіба вона не схожа на справжню принцесу в своєму шовковому халаті? От якби ти навчив її трішки говорити по-італійськи.

— Вона слово боїться мені сказати. Коли я проходжу повз неї, вона опускає очі.

Матео ствердно кивнув головою.

— Треба мати терпіння. Ти пам'ятаєш, якою вона була? Ніби квітка, розтоптана в пилюці. Тепер вона потроху піднімається.

Марко відклав убік гусяче перо. Свічки заливали рядки літер блідим світлом.

— На відстані двох днів їзди звідси є гора Сікінан, — замислено мовив він. — Там — найкращі в світі рубіни. Варто тільки нахилитись, і бери, скільки хочеш.

Матео насторожився.

— Що ти кажеш? — його обличчя пожвавішало, очі спалахнули.

— Так воно і є, Матео. Тільки при цьому можна втратити голову. — І Марко розповів усе, що він чув від Насреддіна.

— Значить, гора називається Сікінан і до неї їхати два дні? — пробурмотів Матео й голосно додав: — Записуй усе, Марко. Капітан повинен занотовувати все, що трапиться в дорозі. Я більше не буду тобі заважати. На добраніч!

Але, перш ніж вийти, він ще раз обернувся.

— Ти повинен трохи піклуватися про Ашіму. Пообіцяй мені це. Адже ми тут довго залишимось… — Він раптом завагався. — Я не можу завжди бути з нею.

В словах Матео Марко не вловив нічого особливого.

— Гаразд, гаразд, я потурбуюся про Ашіму. На добраніч!

Грюкнули двері. Марко раптом відчув себе недобре. Все тіло в нього ніби горіло. Він загасив свічки, ліг і вкрився до самого підборіддя шкурами. Тепер йому навіть під ковдрою стало холодно. Він цокотів зубами. Але невдовзі йому полегшало і він міцно заснув.

Матео тихенько переступив поріг. В кімнаті горіла ще свічка. Дівчина лежала вже в ліжку. Побачивши його, вона удала, що спить. Але потім трохи розплющила очі і почала стежити за кожним його рухом. Чом він не лягає спати? Серце її забилося швидко й нерівномірно. Матео попорпався в своїх речах, витяг звідти якісь мішечки й гаманці, зняв з гачка свою важку шубу і поклав її поряд з іншими речами.

Ашіма від страху не могла поворухнутись. Ось велетень схопив свого меча. Тепер він здавався їй ще більшим. Крик застряв у горлі дівчини. Рабський страх стиснув її серце. Ось велетень підступив до її ліжка. Вона заплющила очі. Ось він підняв меча… Це той, що подарував їй шовковий халат, підбитий хутром… За що ж він хоче її вбити? Це, певно, лютий чарівник, а не Матео. Великий чужинець — добрий. Зараз він прийде і звільнить її.

— Матео! — вигукнула вона. Вперше в житті вона назвала його ім'я. Дівчина розплющила очі. Жахлива картина розвіялась, злого чарівника більше не було. Ашіма бачила перед собою обличчя доброго чужинця і чула його заспокійливі слова.

Матео став перед нею навколішки і відкинув їй з обличчя пасмо волосся.

— Тобі щось примарилось, кізочко? Ну, спи. Ти вже вмієш вимовляти моє ім'я? От чудово! Матео ненадовго залишить тебе. Спи. Не турбуйся, коли ранком не побачиш мене в кімнаті. Я повернуся…

Матео загасив свічку і вийшов з кімнати.

Він тихенько причинив за собою двері. Ашіма так і лишилася лежати з розплющеними очима. Тепер уже