Читати книгу - "Квіти для Елджернона"

якомусь розумінні — це та проблема, з якою я мав справу протягом усього свого життя. Тут було місце для застосування всього знання, що я набув.

Час для мене набув тепер іншого виміру — я поринав у нього й тяжко працював, шукаючи відповідь. Світ навколо мене й моє минуле здавалися мені далекими й спотвореними, наче час і простір розтягувалися, закручувалися і втрачали форму. Єдиними реальними речами були клітки, миші й лабораторне обладнання тут, на четвертому поверсі головної будівлі.

Для мене не існує ні ночі, ні дня. Мені треба втиснути тривалість мого дослідження у кілька тижнів. Я знаю, що повинен відпочивати, але не можу, поки не довідаюся, що ж насправді діється.

Аліса дуже допомагає мені тепер. Вона приносить мені сендвічі й каву, але нічого не запитує й нічого не вимагає.

Про моє сприйняття: усе здається чітким і ясним, кожне відчуття підсилене й осяяне, червоні, жовті й сині кольори яскраво палахкотять. Спання тут має дивний ефект. Запахи лабораторних тварин, собак, мавп, мишей штовхають мене назад у спогади, й мені важко збагнути, чи я переживаю нове відчуття, чи пригадую минуле. Неможливо сказати, яку пропорцію складає пам’ять і що існує тут і тепер, — отож утворюється дивне поєднання з пам’яті та реальності; минулого й теперішнього; реакції на стимули, відкладені в моїх мозкових центрах, і реакції на стимули в цій кімнаті. Так ніби речі, які я опанував, злилися в кришталевий універсум, який обертається переді мною, і я можу бачити його грані, віддзеркалені в ефектних вибухах світла…

Мавпа сидить у центрі клітки, дивлячись на мене сонними очима, потираючи собі щоки маленькими, зморщеними, як у старої людини, долонями… чі… чі… чііі, потім вистрибує з клітки вгору туди, де сидить інша мавпа, тупо дивлячись у простір.

Пісяючи на мене, випорожняючись, пускаючи гази, втупившись у мене пильним поглядом і сміючись… чііі… чііі… чііі…

Стрибаючи туди-сюди, стриб, скок, перша мавпа намагається схопити хвіст тієї мавпи, що сидить над нею, але та мавпа спокійно й неквапно махає ним, не даючи першій дотягтися до нього. Приємна мавпа… Гарна мавпа… з великими очима й довгим хвостом. Чи можу я дати їй горіх?.. Ні, кричить мені доглядач. Тут-таки висить табличка, що годувати мавп не можна. Це шимпанзе. Чи можу я погладити його? Ні. Я хочу погладити шимпанзе. Ну, гаразд, піду подивитися на слонів.

Зовні ходять юрми освітлених сонцем людей у весняному одязі.

Елджернон лежить на купі своїх нечистот, нерухомий, і його запах стає нестерпним. А що буде зі мною?

28 липня

Фей знайшла собі нового приятеля. Я повернувся додому учора ввечері, щоб побути з нею. Я спочатку увійшов до своєї кімнати, щоб узяти там пляшку, а тоді вийшов на пожежну драбину. Але, на щастя, я заглянув у вікно, перш ніж увійти крізь нього. Вони лежали вдвох на кушетці. Дивно, але я сприйняв це спокійно, відчувши майже полегкість.

Я повернувся до лабораторії, щоб попрацювати з Елджерноном. У нього бувають хвилини, коли він виходить зі своєї летаргії. Уряди-годи він долає свій лабіринт, однак коли він помиляється й опиняється у глухому куті, то реагує ґвалтовно. Коли я повернувся до лабораторії, я заглянув до його клітки. Він був жвавий і підбіг до мене, ніби знав, чого я прийшов. Він прагнув працювати й, коли я посадив його крізь опускні дверцята у дротяну плутанку лабіринту, швидко пробіг до кінцевого ящика, в якому одержував свою винагороду. Двічі він подолав лабіринт успішно. На третій раз пробіг половину, зупинився перед роздоріжжям, а тоді вигнувся й побіг у хибному напрямку. Я розумів, щó станеться, й хотів засунути руку в лабіринт і дістати його, перш ніж він опиниться у глухому куті, але стримався і став спостерігати.

Коли він побачив, що біжить незнайомою стежкою, то став бігти повільніше і його дії стали непередбачуваними: старт, пауза, обкрутився, хотів бігти назад, потім знову побіг уперед, аж поки нарешті опинився в глухому куті, який спричинив йому легкий шок, повідомивши, що він припустився помилки. У цьому місці замість повернутися назад і знайти альтернативну дорогу, він почав робити кола, поскрипуючи, як грамофонна голка, коли вона дряпає платівку, перескакуючи з однієї борозенки на іншу. Він почав стрибати на стіни лабіринту, знову й знову, підстрибуючи й падаючи, і знову підстрибуючи. Двічі його кігтики застрявали у верхній плутанині дротів, і він дико верещав, падаючи і вдаючись до нових безнадійних спроб. Потім перестав стрибати й згорнувся в маленький тугий клубочок. Коли я його підняв, він не спробував розгорнутися й залишився в цьому заціпенілому стані. Коли я рухав його голову або ноги, вони піддавалися мені, наче віск. Я поклав його назад у клітку й дивився на нього, поки він вийшов зі ступору й почав рухатися нормально.

Я не міг зрозуміти причину його регресії — чи це спеціальний випадок? Окрема реакція? Чи йдеться про загальний принцип неминучої невдачі, типової для всієї процедури? Я повинен з’ясувати, в чому річ.

Якщо я це з’ясую й додам бодай крихту інформації до того, що вже було відкрито про затримку розумового розвитку й можливість допомогти таким, як я, то буду задоволений. Хоч би що сталося зі мною, я прожив тисячу нормальних життів, допомігши тим, які ще й не народилися.

Цього досить.

31 липня

Я майже досяг мети. Я її відчуваю. Вони всі думають, що я вбиваю себе, працюючи в такому темпі, але вони не розуміють, що я тепер живу на вершині ясності й краси, про існування якої ніколи не знав. Кожна моя частина налаштована на працю. Я всмоктую її у свої пори протягом дня, а вночі — у ту мить, коли я готуюся провалитися в сон, — ідеї вибухають у моїй голові, немов феєрверки. Немає більшої радості, аніж вибух розв’язаної проблеми.

Неможливо собі уявити, аби щось могло забрати від мене цю кипучу енергію, бурхливу радість життя, яка все заповнює. Враження таке, що все те знання, яке я накопичив у собі протягом останніх місяців, злилося докупи й підняло мене на вершину світла й розуміння. Краса, любов і правда об’єдналися в щось одне. Це радість. І тепер, коли я її знайшов, чи можу я її покинути? Життя й праця — найчудовіші речі, які може мати людина. Я закоханий у те, що роблю, бо відповідь на цю проблему перебуває в моєму розумі й скоро — дуже скоро — вона вибухне в моїй