Читати книгу - "Квіти для Елджернона"

свідомості. Я хочу розв’язати цю проблему. Я благаю Бога, щоб Він допоміг мені здобути ту відповідь, яка мені потрібна, але якщо я її не здобуду, то погоджуся на яку завгодно відповідь і спробую бути вдячним за те, що маю.

Новий приятель Фей є вчителем танців у танцювальній залі «Зоряний пил». Я не можу звинувачувати її, позаяк у мене надто мало часу, щоби бути з нею.

11 серпня

Протягом останніх двох днів я зайшов у глухий кут. Нічого. Я десь зробив неправильний поворот, бо здобув відповіді на багато запитань, але не на те, яке для мене найважливіше: як регресія Елджернона впливає на головну гіпотезу експерименту?

На щастя, я знаю досить про процеси, які відбуваються в людському розумі, щоб надто не перейматися цією невдачею. Замість запанікувати й усе покинути (або, що навіть гірше, напружено шукати відповідей, які не приходять), я тимчасово відвернув свій розум від головної проблеми й дав їй спокій. Я дійшов так далеко, як міг, на рівні свідомості й перевів усі запитання на таємничий нижчий рівень. Це одна з непоясненних речей, як усе, чого я навчився, й увесь досвід, якого я набув, найдоцільніше застосувати до розв’язання моєї проблеми. Якщо я докладатиму надто багато зусиль, то це лише заморозить речі. Як багато великих проблем залишилися нерозв’язаними тому, що люди не знали, як до них підступитися, й мали надто багато віри в творчий процес і в себе, щоб мобілізувати весь свій розум над їхнім розв’язанням?

Тож я вирішив учора пополудні тимчасово відкласти свою роботу вбік і піти на коктейль до місіс Немур. Вона давала його на честь двох чоловіків із управління Фонду Велберга, які сприяли тому, щоб її чоловік одержав грант. Я хотів прийти з Фей, але вона сказала, що має побачення і взагалі краще піде на танці.

Я пішов на цей вечір, маючи намір бути приємним і завести друзів. Але цими днями мені було дуже важко спілкуватися з людьми. Не знаю, чия то була провина, моя чи їхня, але будь-яка моя спроба з кимось поговорити зазвичай закінчувалася через хвилину або дві, й бар’єри, які мене оточували, ставали дедалі вищими. Може, вони мене бояться? Чи просто байдужі до мене, а я байдужий до них? Я трохи випив і став блукати великою залою. Люди сиділи й розмовляли невеличкими групами, приєднатися до яких я вважав неможливим для себе. Нарешті місіс Немур помітила мене й відрекомендувала Гайраму Гарві, одному з членів керівництва фонду. Місіс Немур — приваблива жінка, десь років сорока, з русявим волоссям, густим шаром макіяжу й довгими червоними нігтями. Вона взяла Гарві під руку.

— Як посувається ваше дослідження? — поцікавилася вона.

— Так добре, як можна було сподіватися. Зараз я намагаюся розв’язати дуже важку проблему.

Вона запалила сигарету й усміхнулася мені.

— Я знаю, що всі, хто бере участь у проекті, вдячні вам, що ви вирішили приєднатися до досліджень і допомогти. Але думаю, ви воліли б працювати над чимось своїм. Мабуть, це нудно, продовжувати роботу когось іншого, аніж робити щось задумане й створене вами.

Вона висловлювалася досить категорично. Вона не хотіла, аби Гайрам Гарві забув, що її чоловік претендує на кредит від фонду. Я не втримався від спокуси відповісти їй тим самим.

— Ніхто нічого не розпочинає нового, місіс Немур. Кожен будує свою спробу на помилках попередників. У науці немає нічого справді оригінального. Значення має тільки те, що ти додаєш до суми вже відомого знання.

— Звичайно, — сказала вона, звертаючись радше до свого літнього гостя, аніж до мене, — дуже шкода, що містера Гордона не було тут раніше, аби він допоміг розв’язати ці невеличкі проблеми. — Вона засміялася. — Але, пробачте, я забула, ви тоді були не в тій формі, щоб приєднатися до психологічного експерименту.

Гарві засміявся, а я визнав за ліпше промовчати. Берта Немур не мала наміру дозволити мені взяти останнє слово, і, якби ця розмова тривала, вона ні до чого доброго не призвела б.

Я побачив, що доктор Штраус і Берт розмовляють з іншим чоловіком, який належав до керівників фонду — Джорджем Райнором. Штраус говорив:

— Проблема, містере Райнор, полягає в тому, щоб здобути достатні фонди для роботи над проектами, такими, як цей, що не обіцяють негайного прибутку. Коли гроші призначають для конкретних практичних цілей, ми не можемо працювати.

Райнор похитав головою й помахав великою сигарою невеличкій групі, що зібралася навколо нього.

— Реальна проблема — переконати управління, що цей вид дослідження має практичну цінність.

Штраус похитав головою.

— Я намагався довести, що ці гроші мають бути призначені для дослідницької роботи. Ніхто наперед не знає, чи той або той проект дасть практичну користь. Результати часто бувають негативними. Ми довідуємося, що те або те не годиться, — і це не менш важливо, ніж позитивне відкриття, для людини, яка працює в тій сфері. Принаймні вона тепер знає, чого їй не робити.

Підійшовши до цієї групи, я побачив дружину Райнора, якій я був відрекомендований раніше. Це була гарна жінка років тридцяти з чорним волоссям. Вона дивилася на мене пильним поглядом чи, радше, поверх моєї голови, ніби сподівалася, що на ній щось виросте. Я відповів їй не менш пильним поглядом, і вона збентежилася й обернулася до доктора Штрауса.

— Але як щодо нинішнього проекту? Чи сподіваєтеся ви застосувати винайдену техніку до інших людей, затриманих у своєму розвитку? Чи зможе світ застосовувати результати ваших досліджень?

Штраус стенув плечима й кивком показав на мене.

— Поки що рано про це говорити. Ваш чоловік допоміг нам залучити Чарлі до роботи над проектом, і дуже багато залежатиме від того, якими будуть його результати.

— Звичайно, — втрутився до розмови містер Райнор, — ми всі розуміємо необхідність здійснювати дослідження в таких сферах чистої науки, як ваші. Але ви тільки уявіть собі, якою високою стане думка про нас, якщо ми зможемо сприяти досягненню реального практичного методу досягнення перманентних результатів поза межами лабораторії. Це покаже світові, що ці дослідження принесуть велику реальну користь.

Я почав говорити, але Штраус, який, певно, відчув, щó я збираюся сказати, підвівся й поклав руку мені на плече.

— Усі ми в університеті Бекмана відчуваємо, що робота, яку здійснює Чарлі, має надзвичайно велике значення. Його завдання в тому, щоб знайти істину, хоч би якою вона була. Ми покладаємо великі надії на ваш фонд, що