Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

панство, десяте королівство – не видно стрілочки Сученкової.

– Вернемось, брати: не видно стрілочки.

– Е, брати, ви до батька з стрілочками приїдете, а я з чим приїду? Стидно мені буде.

Ідуть знову в інше панство, десяте королівство…

– Он твоя, Сученку, стрілочка стирчить у змія у вікні.

Приїжджають вони туди – стрілочка стирчить у вікні, а зміїв ні одного нема, – всіх та стріла порозганяла.

Позаводили вони усі три коні на конюшню і остались собі там ночувати.

– Которому, брати, іти до коней ночувати?

– Ти, Короленку, найменший, іди ти до коней ночувати, а я піду під міст, – каже Сученко.

Пішов той на сторожу, але як впав на сіно, то відразу й заснув. А Сученко пішов під міст, дивиться – летить змій, за три милі пекельним огнем пашить. Коли наблизився, на мосту кінь змія спіткнувся.

– Стій, стерво, не спотикайся! Ти, борсукова шерсть, не надимайся, ти, соколе, не тріпочи крилами, а ти, хорте, не вий, бо твоєї тут рівні нема! Десь-не-десь є Сученко-молодець, але його кості ворон сюди не занесе.

А Сученко з-під мосту:

– Брешеш!.. Добрий молодець сам з-під мосту вийде.

– А що, чи будемо битися, чи будемо миритися?

– Щоб я з поганою тварюкою та мирився? Я не того сюди прийшов, щоб з тобою миритися!

– Ходімо на тік!

Як узяли битися, він йому всі три голови і позрубував. Після взяв, язики повиймав і в кишеню поховав. Тоді взяв рукою підняв скалу, підкотив тулуб і скалою навернув. Дав Бог світ, посходилися вони до купи, а Сученко і питає:

– Що кому, брати, снилось?

– Ой, та ми так спали, що й не пам'ятаємо, що снилося.

Дочекали вечора. Сученко каже:

– Тепер іди ти, брате Куховаричу, на сторожу до коней, а я піду під міст.

Пішов під міст, подивився на зорі, дивиться – летить змій, за шість миль огнем пашить, опустився на міст – кінь спіткнувся.

– Стій, стерво, не спотикайся, ти, борсуча шерсть, не надимайся, ти, соколе, не тріпочи, ти, хорте, не вий – тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь є Сученко-молодець, але його ворон і кості сюди не занесе.

А той каже:

– Брешеш, добрий молодець з-під мосту й сам вийде.

– Чи будемо битися, чи будемо миритися?

– Щоб я з поганою тварюкою та мирився! Будемо битися!

– Ну, ходімо на тік!

Пішли на тік, почали битися, як почали битися, він черк – три голови зняв. Почали битися, знову він три голови зняв, узяв язики повиймав і у кишеню поховав. А тулуб взяв під скалу підкотив і скалою навернув. Дав Бог світ, посходились брати.

– А що, брати, що кому снилося?

– Ой, та ми так спали, що й не пам'ятаємо, що снилося.

На третю ніч увів свого коня і прив'язав у покоях до стовпа.

– Тепер, – каже, – дивіться, братці, нате вам карти, і грайте в карти, тільки не спіть.

Повісив свої рукавички на гачок і каже:

– Грайте в карти та дивіться: як буде із моїх рукавичок піна текти – радійте, а як буде кров текти, то хоч самі біжіть, хоч коня пускайте мені на поміч.

Як почали вони грати, поки грали, та й поснули. Він пішов під міст, дивиться: летить змій, за дванадцять миль пекельним огнем пашить, з дванадцятьма головами. Прибігає змій на міст – кінь спіткнувся.

– Стій, стерво, не спотикайсь, ти, борсуча шерсть, не надимайся, ти, соколе, не тріпочи, ти, хорте, не вий! Тут твоєї рівні нема. Десь-не-десь єсть Сученко-молодець, але його ворон костей сюди не донесе.

– Брешеш! Добрий молодець сам з-під мосту вийде!..

– Чи будемо битися, чи будемо миритися?

– Щоб я з поганою тварюкою та мирився! Будемо битися!

– Ходімо на тік!

Як почали битися – ні той того не подужає, ні той того. До того добилися, що з Сученка уже кроваві ріки біжать. А брати поснули. Крові вже по черево коневі набігло із тих рукавичок, а вони сплять, плавають у крові. А той вибився уже із сил, взяв шапку з голови і кинув угору.

– Ей, – говорить, – проклятий, ти не дивишся, он два брати мої біжать до мене на поміч!

Той гульк угору, а він чирк – і зтяв три голови. Як почали битися – ні той того, ні той того.

– Давай відпочинемо.

– Давай!

Стали відпочивати, а змій каже:

– Дми на тік!

– Дми ти, нечиста сила!

– Ні, дми ти, Сученко!

Подув той – став тік мідний, подув змій – став тік срібний (ще сили більше у змія). Почали вони битися – погано приходиться Сученкові, він узяв чобіт, скинув і кинув угору.

– Ей, проклята сило, от пропадеш! От ще до мене два брати на поміч біжать!

Змій гульк угору, а той черк – і ще йому три голови одрубав.

Як почали битися – ні той того, ні той того не подужає. Бачить Сученко, що погано, скинув другий чобіт з ноги, кинув угору і каже:

– От коли, вража сило, пропадеш! Он моїх ще два брати біжать до мене на поміч…

Той глянув угору, а він йому і послідніх три голови одрубав, повиймав язики, поховав їх у кишеню, а тулуб скалою навернув.

Приходить він до братів своїх, дивиться – вони у крові плавають, кінь по черево у помості вибив яму і з рукавичок кров біжить. Розбудив він їх.

– Нуте, браття, що ви наробили? Сідлаємо коні, будемо втікати, бо пропадем.

Поїхали вони. Їдуть в інше панство, десяте королівство.

– Ах, браття, забув я на гачку, на печі свої рукавиці!

– Та кинь, брате, обійдешся і без них!

– Е, ні, – каже, – вернусь! З чим до батька приїду?

Перекинувся він котиком, побіг – прибігає туди, дивиться – три зміївни хусти гаптують, а стара змія на печі лежить. І він прибіг під вікно:

– Няв, няв!

– Мамо, – каже одна, – ось наш котик!

– А дивіться, – каже мати, – може, то проклятий Сученко!

– Та ні! Наш, бо такий і рябенький, як наш був.

Упустили його у хату. Він повертівся коло одної, повертівся коло другої – вони дали йому булки. Він під стіл підгорнув, а сам скочив на піч і витирається коло старої, а та не пізнала його – гладить його, пестить.

– Проклятий, – каже, – Сученко, синів моїх повбивав, котів моїх порозганяв.

А він скочив на комин і сів коло рукавичок. А стара каже:

– Йдіть, дочки, у поле, одна хай стане криницею – срібною і золотою. Вони там коло криниці стануть відпочивати, то я їх дожену і з'їм.

А