Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

мене, – пробелькотів.

Гуцул пообсотував чорта мотузками, як горшкодрай дрантивий горнець. Відвернувся й крикнув:

– Рви!

Дідько так натужився, що мало очі не повилазили. Дувся, кидався до землі, терся до каміння, скавулів від люті, як скажений пес. Але нічого не допомогло.

– Тобі треба ще одну кулешу з'їсти, аби розв'язатися, – кепкував леґінь. – Давай зірки, як не хочеш, аби жаба дала тобі цицьки.

– Можеш забрати, – погодився чорт.

– Де вони є?

– На коні, під сідлом.

Леґінь витягнув зорі й почав рахувати. Довго їх перекладав із купи на купу. Скільки їх там було – годі вже сказати, але однієї гуцул таки не дорахувався.

– Де вона? – гримнув на чорта.

– Там є всі.

– Брешеш, однієї бракує! Як не скажеш, то шпурну тебе туди, де раки зимують.

Чорт зрозумів, що в нього кепські справи, бо гуцул знає, що до чого. Взяв та й зізнався:

– Я подарував одну зірку своїй любасці – відьмі.

Леґінь довго не думав. Висадив зв'язаного чорта коневі на спину, сів у сідло і – вйо! – до відьми. Стали під вікном і слухають, як відьма мудрує над розкладеними картами:

– Пек сему лиху! Десь пропав і третій чорт. Відай, його запропастив гуцул.

– Я тутечки! – крикнув чорт.

– Ой, Антипку мій коханий, ходи-но до хати.

– Не можу, любонько, бо-м зв'язаний. Віддай леґеневі ту зірку, що я тобі подарував, і попроси, аби мене відпустив.

Гуцул увійшов до хати. Відьма дала йому зірку.

– Розв'яжи мого коханого, – попросила.

– Він мені ще потрібний.

Леґінь цілу ніч шпурляв зірки на небо. Хотів, аби кожна була на своїм місці. Як закінчив роботу, надворі розвиднілося. Він дідька – в опалку й поїхав до столиці.

Люди йому дякували за сонце, місяць і зірки. Тільки корчмарі, цісарські міністри та злодії не дякували, бо коли темно, легко шахраювати.

Леґінь розв'язав дідька і сказав:

– Ану, Антипку, збери корчмарів, міністрів і злодіїв. Обмасти їх смолою, обкачай у пір'ї і води три дні і три ночі по ярмарках.

Чорт вискочив з опалки і побіг виконувати указ.

Леґінь пішов до палацу. Став перед престолом і сказав:

– Вельможний цісарю, я все вже зробив. Сонце, місяць і зірки – на своєму місці. Тепер поїду за своєю мамою, аби вона подивилася й сказала, чи хоче такої невістки, як твоя царівна.

– Гай, най буде, – погодився цісар.

Гуцул пустився в дорогу до Коломиї. Сонце пражило, як скажене. Побачив грушу з доспілими грушками, але навіть не підійшов до неї. Спрага не давала йому жити. Але дарма побачив криницю з чистенькою, як кришталь, водою, – пройшов мимо неї.

Забрав свою маму й вернувся до цісаря. Цісарівна їй сподобалася.

Було таке весілля, якого світ не бачив. Аякже!

Про Сученка-богатиря

Жив собі король і не мав собі від роду дітей, а довкола королівського палацу було велике озеро – таке, що ні його переплисти, ні його переїхати. І от король велів збудувати через те озеро міст і оголосити так:

– Хто б міг десь почути, що треба зробити, аби в мене діти були, – половину королівства тому віддам.

Один бідний чоловік забрів попід міст і сів перепочити. Аж ідуть три ченці, і говорить один:

– Спасибі тому королеві, що цей міст вистроїв.

А другий каже:

– Е, пане брате, коли в нього од роду дітей нема.

Третій каже:

– А я, отче брате, знаю, од чого б у його королеви діти були.

– Ходіть же, отче брате, на край мосту, посідаємо і віддихнемо, та скажеш, отче брате, і нам.

Посідали вони напроти того чоловіка і стали говорити:

– Він король на всю свою імперію, він може це зробити. Якби привезли шовку і виплели з шовку невід та поїхали до моря, і виловили золотоперу щуку, привезли до королеви і дали їй з'їсти, у неї б діти були.

Встає той чоловік з-під мосту і йде прямо до короля і розказує йому:

– Привезіть шовку, виплетіть невід, піймайте у морі тим неводом золотоперу щуку, королева з'їсть, і тоді у неї діти будуть.

– Добре, поштивий чоловіче! Як є тому правда, половину королівства віддам, як ні, то мій меч, а твоя голова з пліч.

Король дав наказ, і навезли йому шовку, виплели невід, і поїхали до моря. Закинули той невід зараз у море, натягли силу риби, але нема золотоперої щуки. Закинули другий раз, ще більшу силу риби витягли – нема золотоперої щуки.

– Закиньмо, братці, ще третій раз, якщо за цим разом не витягнемо, то поберемо цієї риби і повеземо королеві на гостинець.

Закинули третій раз – здається, знову порожній невід йде, коли дивляться – нема нічого, тільки золотопера щука. Привозять ту щуку до короля. Стала кухарка варить її, попробувала юшки й завагітніла. Наїлася королева – і також завагітніла, сучка під столом попробувала кісточок – і та завагітніла, всі три ходять вагітні.

Привела сина кухарка, привела сина королева, привела сина і сучка. Охрестили їх, а вони ростуть не по роках, а по годинах – так ростуть, як з води йдуть. Виросли за вісімнадцять годин, як за вісімнадцять років. Король їх послав у школу і вони навчилися грамоти ще краще від свого вчителя. Приходять вони до отця свого:

– Отче наш любий! Дай нам по коню, по лучку, і по стрілці: ми підемо на полювання.

Вони вже його отцем всі три називають, бо він же їх до хреста повводив.

Отець їм говорить:

– Ви ще молоді юнаки, заблукаєте чого доброго.

А королева говорить:

– Дай їм по коню, нехай вони поїздять, бо вони молоді та й занудилися на місці сидіти.

Дав їм король по коню, по лучку і по стрілочці. Поїхали вони, і заїхали в інше панство, десяте королівство.

Сученко говорить:

– Що ж, браття, їдемо ми, їдемо, а між нами нема отамана. Будь же ти, Королевичу, отаманом!

– Не хочу, брате!

– Будь ти, Куховаричу!

– Не хочу і я! Будь лучче ти, Сученку!

– Е, брати, ви з більшого покоління, та ви не хочете, а я з найменшого покоління, та буду над вами отаманом! Не хочу!

– Ставаймо, браття, під ряди і пускаймо стрілочки: чия далі упаде – той буде отаманом.

Поставали, попускали стрілочки.

Зараз же стріла Королевича застряла в дубові, стріла Куховарича застрягла у маковині, а Сученкова застрягла у змієвому будинкові у вікні.

Ідуть в інше панство, десяте государство.

– Он твоя, Королевичу, стрілочка в россохах у дубові стримить.

Ідуть в інше панство, десяте государство.

– Он твоя, Куховарячу, стрілочка в маковині стримить.

Ідуть в інше