Читати книгу - "Веселий ярмарок"

карбованець двадцять! На цілий квартал пахнутимеш!

— А де ж решту грошей дінеш?— спантеличилася мама.

— Не турбуйся, мамо!— аж підскочив Юрко.— Не пропадуть гроші! Я такого «Конструктора» бачив в магазині іграшок! І рівно три вісімдесят коштує...

Мама аж одхитнулася. На її очах виступили сльози.

Юрко простягнув руку за грошима. І стрівся з маминим поглядом.

Його рука хутко відсмикнулася, щоки спалахнули вогнем.

Він схопив портфеля й вискочив з кімнати.

Рано-вранці Восьмого березня на столику біля маминого ліжка стояв маленький букетик фіалок. Коло нього біліла записка.

«Мамо! Дуже-дуже вітаю тебе з святом Восьмого березня! Більше я не буду таким... Юрко».

Мама, легенько усміхаючись, понюхала квіти.

Вони пахли весняною свіжістю.

Віктор Кава

ПОГАНЮЧА ЗАДАЧА

Щойно батько і мати ступили на поріг, як Сашко підвівся й з розгорненим підручником підійшов до них.

— Ось — задача. Не виходить,— скупо повідомив він. Мама поставила сумку з хлібом та помідорами по один бік дверей, батько портфеля — по другий. І обоє, не роздягаючися, сіли за стіл, схилилися над підручником. Сашко вмостився навпроти. Весь його вигляд говорив: ну-ну, побачимо, як ви справитеся з тою поганючою задачею!.. Минуло хвилин з п'ятнадцять. Вже батько геть перекуйовдив свого чорного чуба, а мама наставила на щоках чорнильних плям — задача не виходила.

— І дають же вам прикурити по математиці! — поглянув батько на лина.

А Сашко низько похилив голову, і з його очей — кап, кап, кап...

Батько легенько штовхнув матір ліктем, показав на Сашка: бач, як переживає... А ще торік, у першому класі, коли не вирішувалася задача, з легким серцем облишав підручник і гнав на подвір'я грати в футбола. Свідомішає малий!

— Синку,— лагідно мовила мама,— та не переживай так, все одно ми її гуртом, звичайно, з твоєю допомогою, розлущимо. Ану, підсовуйся ближче!

Сашко кулаком розмазав сльози.

— Та ні, я не того... Он надворі темніє, а ви й досі з задачею морочитеся! Коли ж я гуляти буду?..

Віктор Кава

ЗАБУДЬКУВАТА ЛЕСЯ

Першокласниця Леся вчиться у другу зміну, бо їхню нову школу ніяк не добудують. Та Лесю це страшенно тішить. Одне, що вранці можна виспатися досхочу, а друге — вона приходить додому навіть трохи пізніше від мами. Щойно мама відчиняє двері на її нетерплячий дзвінок, як Леся дзвінко вигукує: «Мамо, як твої успіхи на роботі? А в мене — п'ятірка!» Ось уже другий тиждень самі п'ятірки носить, радує маму й тата.

І в суботу — задихана від швидкого бігу, розчервоніла від першого морозцю — вскочила в коридор з вигуком:

— Мамо, як твої успіхи на роботі? А в мене п'ятірка! — І для більшої переконливості викинула поперед себе розчепірену п'ятірню.

— Молодець ти у мене!— погладила мама доньку по білявому волоссячку.— Швиденько роздягайся й до столу. Які смачні пиріжки спекла сьогодні наша духовка! Наче знала, що ти зі школи п'ятірку принесеш.

Лесю не довелося удруге припрошувати. Уминаючи третього пирога, вона на хвильку підвела на маму очі й швиденько мовила:

— Ой, я так поспішала, мамо, до пиріжків, що не все тобі сказала. У мене сьогодні й четвірка. По диктанту.

— Ну і то непогано,— кивнула мама головою.— Не все ж і п'ятірки одержувати.

— Еге, еге,— охоче згодилася Леся.— А то, гляди, всім і не вистачить...

Погулявши надворі, Леся сіла за уроки. Мама клопоталася на кухні. Коли чує — кличе доня.

— Що там стряслося?— визирнула.— Не розумієш чогось? То я зараз, ось тільки руки витру...

— Та ні, розумію,— тихенько на те Леся.— От ти говорила, мамочко, що не все ж п'ятірки одержувати, правда? То не все ж і четвірки одержувати, правда?

— Ну-ну,— насторожилася мама.

— От і в мене сьогодні якось так вийшло,— безневинно глянула на маму голубими оченятами,— що трійка з малювання опинилася в альбомі...

Мама тільки руками розвела.

Вже лежачи в ліжку й слухаючи по радіо вечірню казку, Леся раптом ляснула себе долонькою по лобі.

— Ой мамочко, яка я забудька! Наче наша бабуся Ганна! Таж мені сьогодні ще й двійку по читанню вчителька поставила... Добраніч, мамочко!

І мерщій одвернулася до стіни, голосно засопла носиком.

Віктор Кава

ТВІР

Славко сидить і пише твір. Пише, як мокре горить: то у вікно визирне, то почухається, то крадькома розгорне журнал «Перець» і тихенько хихикає...

Мати, яка прибирає в квартирі, не витримує.

— Чого ото байдикуєш? Невже так важко зладнати твір про зиму? Ти ж щодня ганяєш на лижах по белебнях, набачився тої зими по саму зав'язку!

— Еге, дуже там набачився,— бурчить Славко,— як у мене поганючі старі лижі. Ледь сунуться по снігу...

— Менше розмузикуй!— розсердилася мати.— Краще над твором поміркуй добре. Ти ж зовсім не думаєш своєю головою!

Славко аж скинувся.

— Чого це я не думаю?— мовив геть ображеним голосом.— Я думаю, я дуже сильно думаю: от гарно було б, просто здорово, якби ти купила мені нові лижі!

Аркадій Музичук

РОЗПОРЯДИВСЯ

Мама збилася із ніг —

Друшляка шукала.

Аж тут Слава на поріг —

В нього й запитала.

— Ні, мамусю, він не зник!—

Заспокоїв Слава,—

Бо відніс я на смітник,

Адже ж він дірявий.

ВІДПЛАТИВ

Цілу нічку

Жабки

Скрекотали,

Чорногузу

Спати

Не давали,

А тому

Сердитий

Чорногуз

Вранці

Половив їх

У картуз.

Ігор Січовик

НА ЗАВТРА

— Знову мокрі черевики?! —

Лає Вітю мати.—

Ти, мабуть, в усіх калюжах

Встигнув побувати?

— Що ви, мамо,— каже Вітя,—

Не хвилюйтесь дуже,—

Ще й на завтра залишилось

Чотири калюжі!

НЕПОСЛУХА

— За що виводила бабуся

Тебе з комори, непослухо?

Зізнайся чесної

— Зізнаюся:

За ліве вухо.

ГОРІШКИ

Дорікала мама сину:

— Ох, який скупий ти, Гнатику!

Чом горішками не ділишся

Із бабусею та братиком?

— А навіщо це мені?—

Каже мамі син по щирості.—

У бабусі зуби випали,

А в Сергійка ще не виросли.

ЗА СТОЛОМ

За сніданком Юра Віту

Поучав, як старший брат:

— Добре виховані діти

Не ковтають виноград!

Не запізнюються в гості

І не їздять без квитка,

Прибирають вранці постіль,

Не втікають з дитсадка!

— А мене,— озвалась Віта,—

В дитсадочку здавна вчать:

Добре виховані діти

За столом завжди мовчать!

ХВАЛЬКО

Вранці Зайчик хвалькуватий

Швидко видерся на