Читати книгу - "Веселий ярмарок"

дуб.

Й закричав: «У мене свято!

В мене виріс перший зуб!»

Підбіга до нього Білка:

— Чимось іншим похвались! —

Обламалась раптом гілка —

Зайчик долі опинивсь...

Обійшлось благополучно.

Змахнув Зайчик землю з губ

І почав кричати гучно:

— В мене випав перший зуб!

ОЛЕНЧИН СОН

У ліжку Оленка не стулить повік.

Все крутиться-вертиться з боку на бік.

Оленчина мама зчинила тривогу:

— Я зараз покличу «швидку допомогу»!

— Ти краще, матусю, візьми телефон

І виклич до мене швидесенький сон!

Дмитро Солодкий

ОЛИНА КИЦЯ

Ну як тут Олі не гордиться:

Така у неї гарна киця!

— Віддай мені,— їй каже Тома,—

У мене миші є удома...

— Е ні,— серйозно Оля мовить,—

Не дам.. Не думай і не жди!

Ти принеси мишей сюди —

А киця миттю їх половить!

ЩЕ МАЛА

Бабуся подала у склянці

До столу молоко Світланці.

— Ти б трохи в більшу налила:

Я не така уже й мала!—

Дає бабуся більшу склянку

І просить лагідно Світланку:

— Онучко, хату б підмела.

— Ти що, бабусю? Я ж мала!

РИБАЛКИ

— Ми з татом риби наловили!

— А де ж вона, мій сину милий?

— Та...— хлопчик двері причини,—

Всю з'їло наше кошеня.

ЩОБ НЕ КУПАТИСЯ

Промок під зливою Тиміш.

— Чому ти на дощі стоїш?

— Я втік,— сказав Тиміш кирпатий,—

Бо мама хоче покупати.

ЗАВЕЛИКИЙ ПАЛЕЦЬ

Сам черевики Гриць не взує,

Але мовчить, не коверзує.

— Що, черевики затісні?

— Та ні, вони якраз мені!

Не винні, тату, черевики —

Великий палець... завеликий.

У ІРИНИ - ІМЕНИНИ

— Ти чого, скажи сама,

Плачеш, Галю, крадькома?

— Бо в Ірини — іменини,

А у мене їх нема.

Марія Чепурна

ОМОЛОДИВ

От біда, от біда:

Зникла в цапа борода!

А Сашко нам пояснив:

— Я його омолодив!

Думав ще й пофарбувати,

Та бабуся вийшла з хати.

ЛОЖКА - НЕ ЛОПАТА

Як садили сад —

Де не взявся град...

Саджанці — в солому,

І гайда додому.

Будували дім —

Де не взявся грім...

Кинули лопати —

І гайда до хати.

Сіли їсти борщ —

Де не взявся дощ...

Ложки — не лопати,

Можна працювати!

МУДРИЙ ЗАЙЧИК

На ялинку в дитсадок

Мудрий зайчик до діток

Прискакав.

Він веселих їм казок

Про звіряток і пташок

Розказав.

Запитали вуханя:

— Ой ти, зайцю-зайченя,

Постривай.

Скільки буде — три дубки

Та чотири берестки —

Відгадай.—

Мовив зайчик: «Три дубки

Та чотири берестки —

Буде гай!»

Василь Чухліб

ОТІ ХЛОПЦІ!..

Виліз я на ворота і дивлюсь на вулицю. Вулицею хлопці йдуть — Гриць і Микола. Я до них гукаю:

— Куди, хлопці, зібралися?

— Багато знатимеш — старий будеш!..

Знаю, як сонце сходить і з чого сосни виростають, скільки машин у нашому колгоспі і що не тільки в нашому, а й у сусідських городах родить. І майже всю азбуку знаю. То хіба це вже я старий?

Біжу до хати, ледве знаходжу люстерко. Заглядаю в нього і голосно сміюся. Таке скажуть оті хлопці!..

Василь Чухліб

ЇЖАЧОК

Тетянка вдавала, що спить. А насправді — тільки очі приплющила. І вона чула, як прийшов з роботи тато, довго хлюпався й смішно фиркав біля умивальника. А потім вечеряв і водночас розповідав мамі про жнива, про те, скільки пшениці зібрала його бригада.

— Наморився за день, спочивати час,— промовив тато.— Он Тетянка, либонь, уже другий сон додивляється.

— Постелю тобі,— сказала мама. І зашурхотіла накрохмаленими простирадлами.

— О, а це що?— почувся її здивований голос.— Дивись, Петре, ось на подушці...

— Щось таке чорне й волохате... Кіт — не кіт і нібито й не собака,— роздумував тато.

— Та це ж їжачок!— не витримала Тетянка.

— А я думав, що вона спить! Звідкіля ж цей їжачок тут узявся?— підійшов тато до Тетянчиного ліжка, взяв доньку на руки.

— То я намалювала...

— Ну й художниця! Я ж тобі альбом для малювання купив.

— У альбомі я багато звірів намалювала: і зайця, і лисицю, і вовка. Слон ледве на двох листочках помістився.

А їжачок, тату, захотів спати. Що я мала робити?— розповідала Тетянка.

Довелося мамі шукати для тата іншу подушку. А їжачок спав на своїй...

Василь Чухліб

КАЧЕНЯТА

Приніс тато десятеро каченят з інкубатора. Жовтеньких, пухнастих. Такі смішні вони! Знайдуть бадилинку, вчепляться в неї рожевими дзьобиками і силкуються відняти одне в одного. Чи в дерев'яному коритці хлюпаються. Бабуся каже, що й води їм не настачиш.

— Бабусю, пожену я каченят до річки,— каже Андрійко.— Там і води, і трави багато.

— А що ж, онучку, жени,— згодилася бабуся.— Нехай привчаються харч добувати.

Як забачили каченята річку, так і полопотіли до неї. Шусь, шусь з високого бережка... і зникли під водою. Тільки кола розійшлися.

Розгубився Андрійко. Сидить на березі, тре очі.

Аж тут хлопці купатися прийшли.

— Чого похнюпився?— запитують.

— Пригнав каченят пастися, а вони пострибали у воду і, мабуть, потопилися...

Хлопці як розсміються!

— Та вони ж попірнали, їжу під водою шукають! А ти злякався...

Тут і каченята випірнули. Весело дзьобиками клацають.

— Ну й водолази! — і собі розсміявся Андрійко.

Василь Чухліб

ВЕДМЕДИКОВІ ЖАРКО

Ведмедика Оленці подарувала мама на день народження. Так сподобався він Оленці, що не розлучається з ним ніколи.

Разом з Оленкою ведмедик і на санчатах з гірки спускається, і в гості до бабусі Ярини ходить, і по телевізору «На добраніч, діти!» дивиться. А як спати Оленка лягає, ведмедик поруч з нею на пуховій подушечці. Вона йому казки розказує, пісеньки співає, так і засинають.

Якось мама відчинила холодильник, а там — ведмедик.

— А ти чого це сюди забрався? — мама до нього. Ведмедик мовчить, тільки великими очицями-гудзиками поблискує.

— Це я його туди посадила,— зізналася Оленка.— Бо ж Тарасик каже, що білі ведмеді серед снігів живуть, мороз люблять. У хаті ведмедику жарко.

— Може, ми йому окремий холодильник купимо? — підморгнув Оленці тато.

— От добре було б!— зраділа Оленка.— Бо в цьому холодильнику ведмедикові тісно.

ІЗ ГУМОРИСТИЧНОЇ СПАДЩИНИ

*

Писав художник полотно...

А вийшло звичайнісіньке рядно.

*

Погляньте,