Читати книгу - "Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг"

-- А якщо вона не захоче повертатися в Тагот? – запитала я.

Вона зробить все, що я скажу. Проте його голос звучав не надто певно.

-- Як скажеш.

Зробить. Мусить. Тільки намисто змушує її йти від мене, кляте намисто, яке ти натягнула на неї.

Я промовчала, але почала міркувати. Мені спало на думку: Хто прив‘язав її до території Табернакля і навіщо? Я почала підозрювати, що не все так, як здається, і ніколи так не було. Це почуття посилювалося.

Наступна тріщина відкрилася на берег річки, де, коли я купалася, на мене вилупилася голова мула. Це була остання тріщина, яку відкрив Та-Агот.

Звідси ми будемо рухатися виключно пішки. Вона вже дуже близько. Він пішов вбрід через річку, ми за ним. Пройшовши через воду і опинившись серед дерев, він зупинився і понюхав, як хижак, що висліджує свою здобич. Та-Агот рушив уперед, звернувши трохи на південь, ми за ним.

Я не спускала ока з Хольгрена, час від часу перевіряючи, щоб переконатися, що він ще дихає. Мене гризло, що я більше нічого не могла зробити для нього. Я намагалася не думати про те, що Та-Агот не хотів нічого зробити для нього, бо від люті, яка в мене при цьому виникала, мені хотілося вбити ножа в його божественну спину.

Ми йшли лісом. З часом мені здалося, що я почала впізнавати, куди ми прямували. Мені туди зовсім не хотілося йти. Мої підозри підтвердилися, коли ми вийшли на поляну, де колись знаходилася піраміда Полум‘я.

Там вона опустилася під землю, сказав Та-Агот, вказуючи на зяючу діру, створену з моєю допомогою.

-- Цього я й боялася, -- пробурмотіла я. Було більше ніж ймовірно, що туди також опустилися Шемранг та її страшні дітки. Та-Агот може і здатний вижити після того, як його розірвали навпіл, та ми з Хольгреном – ні.

Я ще раз спробувала переконати його.

-- Та-Аготе, будь ласка, послухай мене. Давай я відведу тебе у Шедоуфол. Якщо ти знищиш Короля Тіней, то Атагос буде вільною, не кажучи вже про Хольгрена. Тобі не потрібно витрачати час, намагаючись позбутися намиста, якщо ти знищиш його. Спуститися в цю яму – це напрошуватися на неприємності.

Ні. Спочатку Атагос. Я розберуся з Королем Тіней тільки після того, як знайду сестру.

Я зітхнула. Саме цього я й сподівалася, та варто було спробувати.

-- Тоді готуйся знов розбиратися з Шемранг та її дітками. Тільки цим разом Хольгрен не прожене її, бо ти відмовляєшся вилікувати його.

Він нічого не відповів, просто почав спускатися в темряву. Ми пішли слідом. В мене не було сумнівів, що там в темряві наші справи будуть кепські. Я тільки не знала наскільки кепські.

 

Керф & Ісін, Частина третя

На площині богів, Ісін картала Керфа.

-- Звідки ти знаєш, що це не панування Короля Тіней повинно початися? – запитала вона. – Якби ми самі зайнялися Близнюками, як я пропонувала, то всього цього зараз не було б. Його вплив обмежувався б тими, кого йому вдалося б обманом заманити до себе. З часом він би ослаб, як це трапилося з магією. Тепер він от-от проголосить еру смерті й темряви!

Керф важко сперся на свою криву палицю, здавалося ці слова тягарем лягли на його нерівні плечі.

-- Ісін, заспокойся. Смерть і темрява завжди чигають, щоб налетіти на світ, що нічого не підозрює. Інколи вони навіть перемагають. Але наш обов‘язок допомагати смертним, а не захищати їх від усіх можливих небезпек. Свобода волі несе з собою відповідальність, о богине з добрим серцем і прекрасною посмішкою.

-- Не намагайся лестити мені, Керфе. Факт залишається фактом, що Близнюки – наша відповідальність. Вони не смертні. Їм судилося приєднатися до нас. Даремно я дозволила себе переконати, дати цим двом бідолашним смертним шанс вирішити це питання.

-- Ти прив‘язалася до них, оце й усе. Вклалася в них емоційно. Я теж. Я справді полюбив оту лайливу, неврівноважену жінку і її партнера. Але сама природа героїзму передбачає братися за такі смертельно небезпечні завдання. Коли все закінчиться, вони будуть сильнішими, розумнішими, більш людяними, ніж були б, якби я не відправив їх в Тагот.

-- Слаба втіха, якщо вони загинуть, Керфе, і ти це знаєш. До того ж це навіть не твій справжній мотив. Ти любиш лізти не в свої справи і тебе не виправиш.

-- І тому світ став кращим. Чи є в мене приховані мотиви? Жодних крім тих, які я вже виявив. Я не хочу залишити цю еру без героїв. Хіба це погано? Хтозна, якою буде наступна команда? Тільки тому, що наш час тут закінчується, не означає, що закінчується наша відповідальність.

-- Не починай белькотіти мені про відповідальність, старий негіднику. Повторюю: Близнюки були нашою відповідальністю. Адже це наші діти.

-- Не думав, що це можливо, але в гніві ти ще гарніша, прекрасна Ісін. Чому я відпустив тебе?

-- Керфе…

-- Ісін, я відчував кожне страждання кожного смертного, якого обрав для величі, будь це фізичний, психічний, емоційний чи духовний біль. Я пережив кожну болячку Арідалла Палаючої Руки, Халфи Короля-Мандрівника, Ховака Срібного Меча і ще десятків-десятків, як знаменитих, так і забутих. А тепер я додаю до цього списку Амру Тетіс і Хольгрена Анградо. Я знаю, чого жадаю від них, і я заплачу так само як вони. Глянь на мене. Я не завжди був горбатим, кульгавим старим богом. Сама знаєш.

Ісін трохи зм’якла, холодною, ніжною рукою доторкнулася до зморщеного обличчя Керфа.

-- Знаю, Керфе. Знаю. Для мене ти досі той нахабний юнак, який завоював моє серце, коли світ ще був молодим.

Керф схопив її руку і притулив до вуст.

-- Ох, кохана, може в наступній ері ми відкриємо,