Читати книгу - "Полонянка вовчої зграї, Марина Сніжна"

Глава 9.4

– Тільки ти йому не говори...

– От у цьому навіть не сумнівайся! – з сарказмом промовила я.

– Коли про тебе мова заходила, у нього завжди таке обличчя ставало... та й Білояр на щось натякав. Прямо не говорив, звичайно. Коли мова про альфу, він навіть зі мною не до кінця відвертий. Але я ж не повна дурепа! Зрозуміла, що до чого. Вендо, та він з розуму по тобі сходить!

– Думаєш, ти мені щось нове відкрила? – я скривилася.

– Невже він тобі ну ні крапельки не подобається? – здивувалася Ждана. – Видан... Він же такий!.. Він же!..

– Так, схоже, одному беті варто замислитися і почати ревнувати, – усміхнулася я.

Сестра навіть руками замахала від обурення.

– Та ні, ти що! Для мене краще за Білояра нікого немає! Але Видан Яров! Та по ньому стільки наших дівчат сохне! Йому варто лише пальцем поманити, як будь-яка за ним піде!

– І багато таких вже ходило? – сама не знаю, що змусило поставити це питання.

Із незадоволенням відчула, як від згадки Ярова у зв’язку з іншими жінками неприємно кольнуло серце. Що зі мною? Мені взагалі на це має бути плювати!

– Досить, – ухилилася від прямої відповіді Ждана, а на душі стало ще гірше.

Мимоволі в голову полізла згадка про ту нахабну дівку з довгою косою. Чи не одна це з пасій Ярова? Інакше з чого така ненависть у погляді?

– То й вибрав би одну з них! – кусаючи губи, промовила. – Я-то йому навіщо?

– Вендо, – обличчя сестри набуло лукавого виразу. – А ти не забула, що я взагалі-то перевертень?

– І що? – я здивовано підвела брови.

– Брехню чудово відчуваю, – пояснила вона.

Настала моя черга червоніти – щоки прямо запалали.

– Зовсім не розумію, про що ти говориш.

– Про те, що тобі неприємно чути про те, що у альфи хтось є.

– Значить, є й зараз? – дідько, звідки в голосі ці гарчащі нотки?

А ще на мить відчула дивне ворушіння всередині, ніби хтось нашорошено повів вухами.

– Ну, вони час від часу ночами разом бігають. Правда, в свій дім альфа ніколи тих вовчиць не водить. Крім тебе, звичайно.

– Я не його вовчиця! – нагадала я, а всередині вже більш виразно щось скреблось і вило, відгукуючись на слова Ждани про те, що Яров з кимось там бігає по ночам. Не зрозуміти, що на місцевому слензі малося на увазі, було важко.

– Ти знову забуваєш, що я перевертень, – переможно посміхнулася сестра. – Запах.

Я нервово обхопила руками чашку з вже остиглим чаєм.

– Думала, що я не вловлю на тобі запах альфи?

– Як думаєш, інші ваші це теж вловили? – кинула я зі злістю.

– Навіть не сумніваюся.

Дідько! Захотілося провалитися крізь землю і залишитися там назавжди. Тепер погляди місцевих і багатозначний шепіт здобували нового сенсу. Та кожен з них зрозумів, чим ми з Яровим вночі займалися! І його матір теж! Я з шумом втягнула повітря і в черговий раз подумала про те, що ненавиджу перевертнів. Ніякого особистого життя! Усі негайно про все дізнаються. І як тільки Ждана тут живе?!

А що якщо й Аден відчує на мені запах Ярова? Я нервово проковтнула ком у горлі. Так, про це думати трохи передчасно. Спочатку треба вибратися звідси, а потім вже боятися реакції вампіра.

– І як у вас все пройшло? – нове запитання Ждани вибило з колії.

Обговорювати подібне з нею хотілося найменше. Нехай навіть раніше в цьому плані між нами секретів не було. Ми ділилися одна з одною майже всім. Я навіть Ждані розповідала про мої стосунки з Аденом Ларесом, коли ми спілкувалися по телефону. Але про Ярова не казала нікому і ніколи. Навіть їй. Це була моя ганебна таємниця, яку я не збиралася відкривати жодній живій істоті.

– Повторення мені не хочеться, – збрехала я, але по очам Ждани зрозуміла, що вона знову легко розгадала правду.

Сестра щось задоволено замуркотіла, підливаючи мені ще чаю.

– Послухай! – вибухнула я. – Добре, не буду приховувати, у сексі Яров непоганий. Але й тільки! Не хочу я з ним зв’язуватися! Все, чого хочу – скоріше забратися звідси. Подалі від нього!

– Сподіваюся, що коли в тобі прокинеться вовчиця, ти передумаєш, – підморгнула сестра, добивши мене остаточно.

– Значить, ти заодно з ним? Повністю схвалюєш? – процідила я.

Ждана змінилася в обличчі і миттю посерйознішала. Потім стиснула мою руку.

– Я й справді вважаю, що твоє місце тут. Вендо, тільки не обманюй мене і не кажи, що там, у великому світі, ти щаслива. Адже я твоя сестра. Знаю тебе краще, ніж будь-хто інший.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍