Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💏 » Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра

Читати книгу - "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"

163
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63
Перейти на сторінку:

- Небійся нічого, я поруч і не дам тобі від мене нікуди втекти,  моя кохана злюка, - прошепотів мені Роберт обіймаючи за плечі і ніжно цілуючи в щоку. 

     Мій мозок не міг просто звикнути до такого. Та я і мріяти собі про таке забороняла.  

- Ти навіть і не уявляєш, як багато це для мене значить, - тихо промовила я, дивлячись йому в очі.

    Тим часом, Зельда завершила приготування і зайняла своє місце. Вона абсолютно нічого не говорила, ніяких тобі заклинать чи ще якихось вигуків. Просто сиділа з закритими очима і потроху розхитувалась на місці, тримаючи руки над свічками, що почали тріскотіти і неначе мали ось ось затухнути. Але вони горіли далі всоїм дивним пламенем. Я дивилася на них і відчувала холод. Він пробирався під одяг і морозив усе тіло, лиш тепла рука Рона давала надію, що цей холод не вічний.

    Вона прийшла. І тепер сиділа навпроти мене. Даремно медіум говорила, що вона не буде схожою на себе. Це була баронесса в своїй улюбленній сукні, в якій ми її і похоронили. Тільки вираз її обличчя був ще більш холодним і відстороненим, ніж зазвичай. Вона дивилася на мене ніби наскрізь. Ніби це я була напів прозорою, а не вона. Мене почало підтрушувати. Дуже холодно, ніби я вийшла на пронизуючий осінній вітер не одягнувшись.

- Мамо, - звернулася я до неї тремтячим голосом, чи то від холоду, чи може від нервового перенапруження. - Я знаю, ти не любила коли я тебе так звала. Але ж ти моя мама, а я твоя єдина донька.

- Ти потурбувала мене, щоб сказати оце? - почулося холодне відлуння від неї. Вона наче сиділа в якомусь колодязі і звідти говорила.

- Ні, я просто… ти завжди говорила, що я народилася, щоб стати королевою і прожити більш щасливе життя. Але ніколи не питала, що для мене щастя і чи хочу я стати тією королевою. А я робила все, що ти говорила. Завжди хотіла побачити задоволення в твоїх очах. 

- Мені вже всеодно ким ти будеш, - холод пробрався здається у саму душу

- Можливо. Тепер тобі всеодно. Але ж я все ще залишаюся твоєю дочкою. Я все ще єдине, що ти залишила після себе у цьому світі. У світі живих. Ти пам'ятаєш, як бути живою, мамо? Як дихати і відчувати, Я все ще жива, мамо! І в мене ще є шанс стати щасливою. Я не хочу все життя бути злою. Я хочу любити і бути любимою, - вона нічого не говорила, але її холод просто окутував мене все більше і більше. Тепер я вже зрозуміла, що це вона мене холодить. Злиться на мої слова. Та я нічого не могла придумати окрім того, щоб бути щирою з нею. Настільки щирою, наскільки ніколи не була за її життя. 

- Я тебе ніколи і ні про що не просила. Я хотіла, щоб ти мене любила і тому старалася бути тобою. Жила тією ж злобою, що і ти. Та ти пішла, мамо, а я залишилась. І хочу жити, мамо, - я витерла сльози, що виявляється ввесь час котилися по обличчю, а я не помічала цього. Рон так само продовжував мене обіймати та я вже майже не відчувала його тепла. -  Я закохалася, мамо. По справжньому. Те кохання, в яке ти ніколи не вірила, воно існує, мамо. Тепер я це точно знаю. І я буду щасливою, мамо! Буду!  Якщо ти виконаєш єдине моє бажання. Вперший раз і востаннє я тебе щось попрошу, а потім ніколи більше не потурбую. Я прошу тебе забрати останні свої слова. Я прошу звільнити Роберта від прокляття. Мене звільнити! Мамо, я страждаю від цього більше всіх. Звільни мене, звільни нас усіх! Забери свої слова! 

      У кімнаті піднявся справжнісінький вітер. Зельда тримала свічки і вони якимось чином і досі не згасали, а все інше почало ходити ходуном. Рон крепко обійняв мене. А я закрила обличчя рукою, не витримуючи пориву морозного вітру. Потім я почула дуже дуже тихі слова:

- Забираю, відпускаю…

      І все  стихло. Тканина, що висіла на вікні, злетіла і кімнату заполонило м'яке світло від сонця, що вже заходило за обрій. День скінчився. Най дивніший і найдовший день у моєму житті доходив кінця. 

- Ліно, сонечко моє, будь ласка, прийди до тями. Я тут, я з тобою. Отямся, благаю тебе, - почула я, ніби з далеку, голос Рона і нарешті сфокусувала свій погляд на ньому та відразу відчула тепло, що йшло від нього.

    Виявляється, я майже лежала в його обіймах і дивилася в одну точку, увесь час.

- Тут я вже, - зробила спробу посміхнутись та не знаю чи вийшло з того щось.

- Вернулася нарешті. Ну що, змогла з мамкою своєю домовитись? - запитала Зельда, прибираючи свічки зі столу.

- А ви хіба не чули? - спантеличено запитала, я.

- Я чув тільки тебе, Ліна. І холод ще відчував. Ти була такою холодною, що я вже сто разів пожалкував, що привів тебе сюди. Треба було завести тебе за моря за гори і ніхто б нас більше не потурбував, - занепокоєно говорив Рон.

- Угум і ваша жертва, вже не знаю хто він там, збожеволів би, або зробив би щось з собою, врешті решт. Такі прокляття нікуди не зникають, а навпаки, з роками набирають ще більшої сили, - вставила своє слово Зельда.

- Дякую, що виручила. Тепер вже я твій боржник, - сказав Рон, піднімаючись і підіймаючи мене. Я ще наче не дуже добре могла все розуміти, все було, ніби в легкому тумані. 

- Розрахуємся. Алеж сильний дух у твоєї мамки. Я ледве втримала його за границею, - пожалілася Зельда, а потім стукнула себе по лобі. - Згадала,  це ж ти ще в тумані зараз. Тобі треба настою дати. Зараз принесу. Давненько не було в мене таких халепних клієнтів.

1 ... 62 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"