Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

– Так, але я й так… Гаразд, я піду. Там Степанко кликав мене.

– Не кликав.

Аліна Михайлівна показово трясе кулаком, змушуючи мене розсміятися. Діма навіть не намагається підтримати її брехню, за що отримує ще один злий погляд.

Я стискаю бильця, відчуваючи себе ніяково від того, що ми залишилися наодинці. Не знаю, як себе зараз поводити. Спогади валяться на мене, притискаючи до підлоги.

А перед очима той триклятий затискач для краватки.

Такий легкий доказ, що Діма знову збрехав мені. Не так вдарило, що до нього притискалася коханка. Навіть не факт, що вони кудись ходили вдвох.

А саме те, що вони давно були знайомі ще до моєї вагітності.

– Вона все ще переживає, що впустила мене додому, хоча обіцяла цього не робити, - Діма ділиться, наче нічого вчора не сталося. – І не може вибрати між мною та тобою.

– Я й не просила про це.

– Ну, вона тебе любить, ти ж знаєш, що як дочка для неї. Тож розривається. Впевнений, вона зараз умовляє батька, щоб той спустився до нас.

– Степан Артемович не хоче зі мною говорити?

– Розбиратися із нашим скандалом він не хоче.

– Я і не збираюся скандалити, Дім.

– Я знаю. А от батьки впевнені, що ми зобов'язані лаятись. Але чи ми можемо поговорити? Я не затримаю тебе надовго. Просто хочу, щоб ти дещо послухала.

– Що?

– Я вчора зустрічався з Ірою.

Його право.

Він майже вільна людина.

Але коле голками, прямо в серце потрапляє.

– Просто поговорити, - швидко додає, помічаючи мою реакцію. – Я хотів прояснити деякі моменти. І записав нашу розмову, щоб у мене були хоч якісь докази. Послухаєш?