Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Підводжусь, про всяк випадок, продовжуючи утримувати вістря катани в рані.

— Невже перемога? — подумки промовляю я, спостерігаючи за тим, як один за одним дезактивуються дроїди.

— Ікаре, у тебе вийшло! — радісно кричить Аліса, обіймаючи Булі, на якого без сліз зараз не можна було поглянути. Зламана лапа, обпалені вуха та безліч рубців на тілі замість шипів. Втім, дівчина виглядала за нього не набагато краще, до наявних ран додалися опіки та обпалене волосся. З майже двох десятків атолів у живих залишилося четверо, а їх броня тепер була ладна тільки на смітник.

— Здається, джин мертвий, — невпевнено промовив я і потягнувся до комірця костюма, щось тут стало занадто душно. Я спробував його послабити, але легше дихати не стало, навпаки, навіть короткий вдих дався з величезними труднощами.

— Я тут ні до чого, — почувся голос у моїй голові. — У Брата завжди був запасний план, швидше виходь із Гри.

У моїх очах уже почало темніти, коли я, нарешті, натиснув кнопку виходу.

Здавлений хрип, це перше, що я почув, коли повернувся до реала й цей хрип належав мені, а ще я відчув чиїсь холодні руки на своїй шиї. Судомним змахом скинув шолом, я не повірив побаченому, Кос, батьків друг, сидів на мені зверху, а його руки міцно стискали мою шию.

Не гаючи часу, завдав удару, цілячись у ніс. З хрускотом той вивернувся в іншу сторону, але Кос ніяк не відреагував на це. Ще один удар у підборіддя, я пам’ятаю ту бійку на фавелах і те, з якою легкістю мені вдалося впоратися з амбалами. Шолом він якось впливав на моє тіло і з розвитком персонажа в Грі, ставав куди сильнішим і я. Проте зараз, почувши характерний хрускіт у руці, я відчув усю свою безпорадність, а ще нестерпний біль від перелому.

Підборіддя батькового друга, хоча на рахунок дружби я б зараз промовчав, було зроблено, наче із заліза. Я почав було судомно вириватись, намагаючись скинути із себе Коса, але в мене нічого не виходило, втім і Кос не поспішав завершувати справу, таке відчуття, ніби він навмисно розтягував мою агонію, іноді послабляючи хватку й даючи зробити ковток повітря.

У якийсь момент батьків друг вирішив, що я достатньо помучився і зі мною варто закінчувати. Його руки лещатами стиснулись на горлі, не даючи зробити, навіть короткий вдих. Я спробував ще відчайдушніше вириватись, але куди там, кисню в легенях майже не залишилось і лише нестерпний біль у руці не давав мені звалитися в безпам’ятство.

І тут, позаду мого мучителя з’явилась тінь, хльосткий удар різонув по вухах і шию Коса обвив товстий батіг, один із тих, що висів на стіні та слугував для декорації.

Я одночасно відчув страх та полегшення, Аврора, це вона прийшла мені на допомогу, от тільки даремно дівчина втрутилась, Кос, він не звичайна людина й тендітній дівчині нізащо не впоратися із ним. Втім, Аврора дуже швидко дала мені зрозуміти, що я помилився, просунувши руків’я батога через масивні металеві бильця ліжка, дівчина використала одне з них, як важіль і навалившись усім тілом, спробувала відтягти від мене Коса.

Батьків друг, який проігнорував батіг та дівчину, здивовано закряхкотів та почав повільно завалюватися на спину. Врешті, він змушений був відпустити мою шию, аби перехопити батіг. Я одразу захрипів, жадібно вдихаючи повітря, але тисячі боїв проведених у Грі, а також біль та незгоди, що стали вірними супутниками завдяки незвичному шолому, загартували мене і змусили, попри всі негаразди, у першу чергу думати про перемогу. Тож, коли під натиском Аврори Кос відхилився назад, його куртка задралась і я помітив руків’я невеличкого бластера в кобурі на поясі.

А потім сталося те, чого я так боявся, перехопивши обома руками батіг, Кос смикнув його із такою силою, що Аврора, разом зі зламаним бильцем, зробила кульбіт над нашими головами та з гуркотом повалилась на підлогу, де застигла не видавши ні звуку.

Вихопив бластер, я зло скреготнув зубами та вистрілив Косу в обличчя, але замість того аби продірявити голову, промінь лазера зрикошетив, спаливши частину шкіри та оголивши холодний метал. 

Це неможливо, проносилось у думках, у той час, як палець вдруге натискав на курок, відправляючи промінь точнісінько в око дроїду. В Акрополісі це було слабке місце усіх людиноподібних машин і на щастя реал не став вийнятком. З простріленого ока вирвався струмінь полум'я,  Кос ухопився за голову, проте дуже швидко його руки обвисли й він почав завалюватися вбік.

Скинувши залізяку з себе я кинувся до Аврори, пульс наче промацувався, але голова дівчини була у крові. На автоматі було потягнувся до кишені аби намацати стимулятор здоров'я і зло вилаявся від свого безсилля. Сучасна медицина до чогось подібного теж дійшла, але звичайні люди лікувалися по старому, особливо люди, що жили на території фавел.

— Що тут коїться? — почув я схвильований голос. У пройомі дверей застигла Віолетта і здивовано кидала погляд, то на мене із закривавленою головою Аврори на колінах, то на тіло, що лежало на ліжку.

— Косі, Аврора. Що ти з ними зробив? Зараз я покличу….

— Аптечку хутчіше! — рявкнув я і сам здивувався тому голосу, що почув. А Віолетта аж здригнулася та миттю кинулася на вихід. Скинувши сорочку я обережно приклав її до рани на голові. Навряд чи бинт із перекисом тут допоможуть, потрібні справжні лікарі, от тільки швидкі до фавел не їздять. Пригадавши про викинутий годинник-ідентифікатор я зло вилаявся на себе.