Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Глава 23

Перемагаючи біль, від якого темніло в очах, я спробував поламаною в трьох місцях рукою дотягнутися до кишені зі стимуляторами. Вивернуті в різні боки пальці ніяк не бажали слухатися, але я вперто намагався відчинити кишеню та намацати ін’єктор. Брат теж зупинився та з кривою посмішкою спостерігав за цим дійство й навіть почав мене підбадьорювати:

— Ну-бо Ешу, я вірю в тебе, ти зможеш ще трішки мене повеселити.

Якби міг, скреготнув зубами, а так, ледве не зі сльозами на очах, я продовжував спроби схопити ін’єктор. І в мене це вийшло, витягнув металеву ампулу я притиснув її до місця, де не було пластин броні.

Після бою з Алісою, біль від отриманих ран була настільки сильною, що я не пошкодував віддати всі свої токени за комплект стимуляторів створених на наномітовій основі. Ці стимулятори здатні були творити дива й зараз я відчував це на власному тілі. Покручені суглоби та зламані кістки вправлялися та зросталися майже миттєво. Декілька секунд і моє тіло стало, як нове. Шкода, що подібним чином не можливо відновити енергію костюма, спотворення мені б стало в пригоді.

— Ну що, продовжимо? — джин посміхнувся і завдав блискавичного удару. Моя рука із запізненням та якось невпевнено потягнулась уверх, але на превеликий подив, металеве кільце, націлене в голову, із дзенькотом відскочило від виставленого плиском клинка.

— Пощастило, — хмикнув, Брат знову атакував, проте й на цей раз, не дивлячись на незграбність моїх рухів, клинок вчасно став на шляху ціпка.

— Невже я не помилився, — почувся ледве вловимий шепіт, а наступної миті джин вибухнув серією карколомних ударів. Ціпки летіли один за одним та одразу по двоє. Під кутом зверху, знизу, навскоси. Намагалися оминути мене по дузі та завдати удару в спину, але тепер, я чітко бачив нитки, що тягнулися від них до катани. От тільки натиск супротивника був настільки нестримним, що ні про яку контратаку я і подумати не міг, ледве встигаючи відбивати удари.

А потім усе закінчилось так само різко, як і почалось. Джин показово прибрав ціпки й весело гукнув, — Агов Брате, ти тут?!

— Хочеш, аби я йому відповів, — звернувся я подумки до залишків особистості джина.

— А не боїшся? — голос у голові єхидно хмикнув. — Зараз він почне переманювати мене на свою сторону.

— Ні, адже ми тепер із тобою пов’язані.

— А ти це вірно підмітив гги-и-иииии, — від безумного реготу мене аж перекосило.

Напевно, зараз усе було написано на моєму обличчі, оскільки Брат не став чекати відповіді.

— Виходить, недаремно я поставив на катану обмежувач. От тільки твої нові друзі змогли мене переграти. Замість того, аби вистрілити з револьвера в мене, поцілили в обмежувач. Даремно я пустив цю хвойду Алісу до сховища, занадто багато вона там побачила та зрозуміла. Брате, а хочеш повернутися? Я можу тобі допомогти. Бачиш цю лабораторію, я далеко просунувся у вивченні штучних інтелектів. Тобі тільки й треба, що деактивувати катану, а коли я вб’ю цих надокучливих комах, то обіцяю знайду спосіб, як дістати тебе із цієї залізяки.

Я хотів було криво посміхнутись, коли символи на лезі кудись зникли.

— Що, що ти твориш?! — подумки закричав я, дивлячись як фіолетове лезо прийняло неживий, металевий колір.

Джин навпроти хижо посміхнувся, — усе правильно, Брате, ми повинні триматись один одного. У його руках знову з’явились металеві ціпки.

Енергії на спотворення все ще не вистачало, дрони також були не готові, але дзенькіт металу о метал змусив мене полегшено зітхнути. Катана, вона  була в строю і символи-коди, хаотично бігали по лезу.

— Що ж, Брате, ти сам обрав свою долю, тепер будеш довічно гнити в сховищі. Ось тобі моє слово. — Джин миттю розвіяв ціпки, міцно стиснув кулаки та різко скоротивши дистанцію, атакував.

Гадаю, його здивований погляд був вартий усіх моїх сьогоднішніх страждань. Нитки, тепер вони тягнулися і до кулаків джина, а тому я з легкістю відбив удар. Шкода, але розрубати навпіл кулак не вийшло, хоч я і сподівався на це.

— Катана здатна перерубати все, окрім кулаків Брата.

— Бачу, — подумки промовив я, — ти краще скажи, обов’язково було дозволяти йому перетворювати мене на фарш?

— А тобі хіба не сподобалось? — голос у моїй голові почав було весело реготати, але швидко став серйозним. — Інакше було неможливо змусити Брата битися до кінця. Цей гад дуже верткий і вступає в бійку, тільки коли впевнений у перемозі на всі сто, але я знаю про його слабкість — азарт. Варто Брату повною мірою насолодитися білю та безпорадністю жертви, як він більше її не відступить та буде йти до кінця. От тільки в битві сам на сам, проти моїх ниток, ні в кого не має шансу, — джин переможно зареготав, да так голосно, що я відсахнувся назад, хапаючись за голову.

Брат одразу ж кинувся вперед, намагаючись скористатися моєю слабкістю, але регіт у голові різко затих і я побачив, як супротивник у спробі швидше покінчити зі мною, припуститися помилки та на мить розкрився. Вдруге за сьогодні клинок проштрикує груди Брата, але на цей раз я не даю джину можливості зіскочити та втекти. Різкий удар по ногах і Брат, втративши рівновагу, падає на підлогу, а я навалююсь зверху, продовжуючи утримувати клинок у його тілі. Джин намагається мене відштовхнути, але марно, я вчепився смертельною хваткою, продовжуючи провертати клинок у рані. Декілька хвилин Брат намагається чинити супротив, у його руці з’являється переповнений енергією червоний кристал, але я встигаю його вибити, а потім усе закінчується, очі джина тьмяніють і він відпускає мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍